Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець

— І що?

— І все. Він нічого не сказав, тільки подивився на рукав і швидко засунув його у кишеню. «Я казав, здається, що рецепт згорів?» — і кахикає запитально. «Слухайте, — спитав я, — як же ви рухаєте порожнім рукавом?» — «Порожнім рукавом?» — «Авжеж, — кажу я, — порожнім». — «А хіба він порожній? Ви хіба бачили, що він порожній?» Він підвівся, я й собі. Він повільно ступив три кроки й підійшов зовсім близько до мене. Сопів так люто! Та я не злякався; нехай мене повісять, коли його забинтована голова та окуляри не налякають на смерть будь-кого! «Так кажете, рукав порожній?» — питає він. «Звичайно, порожній», — відповідаю я. А справді, дуже важко було витримати його погляд! Він тоді спокійно витяг рукав з кишені і підвів руку до мене, показуючи. І так повільно! Що ж, я зазирнув усередину. Дивився немов цілу вічність. «Ну, що ж, — кажу, а сам відкашлююсь, — там нічого немає». Треба ж було щось казати, та й страх мене взяв. Він повільно-повільно — ось так — простиг руку, поки від рукава до мого обличчя залишилось не більше шести дюймів... Моторошно дивитись, як наближається порожній рукав... І тоді...

— Що?

— І тоді щось, немов великий і вказівний пальці, стиснуло мені носа.

Бантінґ розреготався.

— Але ж там нічого не було! — вигукнув Кас майже в істериці. — Вам добре сміятись, а я так злякався, що вдарив по тому рукаві, розвернувся та й бігом із кімнати...

Кас замовк. Сумнівів не було — лікар і справді дуже переляканий. У розпачі він повернувся й випив іще склянку дешевого хересу, яким частував його вікарій.

— І коли я вдарив по рукаві, — продовжив Кас, — враження було таке, ніби я вдарив по руці. Але руки в нього не було! Там не було навіть і натяку на руку!

Містер Бантінґ замислився, дивлячись на лікаря з недовірою.

— Надзвичайно, — серйозно сказав нарешті містер Бантінґ, замислившись. — Справді надзвичайно, — повторив він з притиском.

Відомості про цю подію надходили головним чином від вікарія та його дружини. Трапилась вона в день клубного свята, що традиційно відзначають в Айпінґу.

На світанку місіс Бантінґ зненацька прокинулася — їй здалося, що двері спальні відчинилися і потім знов зачинилися.

Спершу вона не стала будити чоловіка, а сіла в ліжку і прислухалася. Вона ясно почула, як хтось босими ногами вийшов із суміжної кімнати й коридором ішов до сходів. Переконавшись у тому, що в домі перебуває хтось чужий, місіс Бантінґ відразу ж розбудила містера Бантінґа.

Той, не запалюючи світла, надягнув окуляри, пеньюар дружини, взув капці і вийшов на сходовий майданчик. Він добре почув, як унизу хтось порався біля столу в його кабінеті, а потім чхнув.

Містер Бантінґ повернувся до спальні, узяв кочергу — кращої зброї в нього не було — і якомога тихіше спустився вниз, а місіс Бантінґ вийшла на сходи.

Було близько четвертої ранку, і темрява вже розсіювалась. У коридор пробивалося бліде світло, але двері кабінету були ще темні. Було тихо, тільки ледь чутно поскрипували східці під ногами містера Бантінґа та чувся легенький шурхіт у його кабінеті. Щось клацнуло, почувся такий звук, ніби хтось висував шухляду столу, і зашелестіли папери. Хтось вилаявся, черкнув сірником, і кабінет залило жовтаве світло. Містер Бантінґ уже був у коридорі і у дверний отвір побачив свій стіл з висунутою шухлядою та свічку, що горіла на ньому. Але злочинця не було видно. Вікарій стояв у коридорі, не знаючи, що робити, а бліда й напружена місіс Бантінґ повільно спускалася по сходах. Сміливості вікарієві додавало тільки те, що він був певен: злодієм був місцевий мешканець.

Містер і місіс Бантінґ почули дзенькіт монет і зрозуміли, що злочинець знайшов їхні заощадження — два фунти і десять шилінгів.

Містер Бантінґ спромігся до рішучих дій. Він міцніше стиснув у руці кочергу, увійшов до кімнати, а слідом за ним увійшла місіс Бантінґ.

— Здавайся! — гукнув містер Бантінґ і розгублено спинився: у кабінеті не було жодної душі.

Проте відчуття, що в кімнаті все ж таки хтось є, посилювалося. Вікарій з дружиною постояли ще півхвилини, ледве переводячи подих, а потім місіс Бантінґ подивилася за ширмами, а містер Бантінґ — під столом. Потім місіс Бантінґ відгорнула завісу на вікні, а містер Бантінґ оглянув димар каміна й постукав по ньому кочергою.

Місіс Бантінґ зазирнула в кошик для паперів, а містер Бантінґ відкрив ящик із вугіллям. Нарешті вони запитально перезирнулися.