Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець

— Я гадала, сер, — сказала місіс Голл, — ви хочете, щоб годинник...

— Звичайно, — сказав незнайомець, — звичайно, але я хочу побути сам і у спокої.

— Але я дуже радий, що годинник буде полагоджено, — сказав він, побачивши вагання містера Генфрі. — Дуже радий.

Містер Генфрі мав намір вибачитися і піти, але це заспокоїло його. Незнайомець обернувся спиною до каміна й заклав руки за спину.

— І зараз, — сказав він, — коли годинник буде полагоджено, я думаю, я хотів би випити чаю. Але не раніше, ніж годинник буде полагоджено.

Місіс Голл зібралася покинути номер, вона не мала наміру розмовляти, оскільки не хотіла, щоб її принижували в присутності містера Генфрі, коли гість запитав її, чи вона вжила якихось заходів для доставлення його багажу зі станції. Вона сказала йому, що говорила про це з листоношею і що перевізник може принести їх завтра.

— Ви впевнені, що раніше не можна? — спитав він.

Вона холодно відповіла, що впевнена.

— Я повинен пояснити, що я дослідник, — додав він, — я надто змерз і був надто втомленим, щоб сказати про це раніше.

— Так, сер, — сказала дуже вражена місіс Голл.

— І в моєму багажі інструменти й техніка.

— Дійсно дуже корисні речі, сер, — сказала місіс Голл.

— І мені, звичайно, дуже хочеться відновити мої досліди.

— Звичайно, сер.

— Я приїхав сюди, до Айпінґа, — він продовжував, з певною розстановкою, — прагнучи самоти. Я не хочу припиняти свою роботу. До всього, нещасний випадок...

— Я так і думала, — сказала місіс Голл до себе.

— ...вимагає певної відлюдькуватості. Мої очі... так ослабли й іноді так болять, що я замикаюсь у темряві на кілька годин. Замикаюся. Іноді... не зараз. У такі моменти будь-яке турбування, будь-яке входження до мене є джерелом роздратування. Мені здається, такі речі треба розуміти.

— Звичайно, сер, — сказала місіс Голл. — І якщо ви дозволите запитати...

— Я думаю, це все, — сказав незнайомець, спокійно й рішуче.

Місіс Голл залишила запитання і співчуття до кращого випадку.

Після того як місіс Голл покинула кімнату, він залишився стояти біля каміна, дивлячись, як містер Генфрі лагодить годинник. Містер Генфрі працював тихо і скромно, поставивши поруч із собою лампу, і яскраве світло кидало зелені тіні на його руки, залишаючи темними інші кутки кімнати. Коли він підняв очі, в них плавали кольорові плями. Маючи цікавий характер, він розібрав весь механізм годинника, щоб довше побути в кімнаті, а можливо, і поговорити з незнайомцем. Але той стояв тихо і спокійно, так, що це аж дошкуляло Генфрі. Він відчував себе самотнім у кімнаті і подивився на незнайомця, сіру і тьмяну постать, з перев’язаною головою і величезними синіми окулярами, він стояв нерухомо і дивився на Генфрі, а туманні зелені плями дрейфували перед ними. Це було так дивно для Генфрі, що хвилину вони стояли, втупившись одне в одного. Потім Генфрі знову подивився вниз. Дуже незручно! Він мав щось сказати. Може, зауважити, що погода дуже холодна для цієї пори року?

Він пильно подивився на незнайомця, ніби готуючи удар.

— Прогноз... — почав він.

— Чому б вам не закінчити і не піти? — сказав незнайомець твердим голосом, мабуть, намагаючись придушити лють. — Усе, що вам треба було зробити, — це встановити годинникову стрілку на осі.

— Звичайно, сер, — іще хвилину.

Генфрі закінчив роботу і пішов.

Але пішов він надмірно роздратований.

— Чорт! — сказав містер Генфрі до себе, пробираючись через замети, — треба ж лагодити годинники... Чому не можна дозволити людині подивитися на вас? Негарно! Якби тебе навіть поліція шукала, ти б і тоді не зміг забинтуватися більше...

На розі він побачив містера Голла, який нещодавно одружився з господинею готелю «Карета й коні» і який час від часу возив пасажирів з Айпінґа до Сіддербріджа. Голл явно уже явно трохи випив у Сідддербріджі, якщо судити з того, як він поганяв коня.

— Як ти, Тедді? — спитав він.

— У тебе пожилець удома! — сказав Тедді.

Голл зупинився.

— Який іще? — запитав він.

— Дивний постоялець зупинився в «Кареті й конях», — сказав Тедді. — Мій Боже!

І він яскраво описав Голлу нового пожильця.

— Виглядає як маскування, чи не так? Я б волів бачити обличчя людини, коли б вона в мене зупинилася, — казав він. — Але жінки довірливі до незнайомців. Він зняв номер і навіть не назвав свого імені.

— Навіть так! — сказав містер Голл, який був людиною дещо млявою.

— Так, — підтвердив Тедді. — На тиждень. Хай хто він є, ви не зможете позбутися його раніше. І його багаж приїде завтра, так він каже. Будемо сподіватися, що це не ящики з камінням.