Клайв Стейплз Льюис: За межі мовчазної планети. Переландра

Із запалом справжнього неофіта Люїс береться за перо. Першим художнім твором, написаним після навернення до християнства, стало «Повернення прочанина», далі з’явилися «Листи Крутеня», «Космічна трилогія» (про неї мова ніде нижче), «Велике розлучення», «Хроніки Нарнії». З-поміж літературознавчих праць Люїса варто виокремити «Алегорію любові» — дослідження середньовічної любовної поезії, опубліковане у 1936 р., та «Передмову до „Втраченого раю“» (1942), яка й досі вважається однією з кращих критичних розвідок, присвячених творчості Мільтона. Писав Люїс і богословські трактати; так, значну популярність здобула його «Проблема страждання» (1940), а у 1952 р. вийшло друком «Просте християнство» — книга, укладена на основі бесід, які Люїса запросили провести на радіо Бі-Бі-Сі у 1941–1944 рр.; у кількох циклах п’ятнадцятихвилинних передач він із християнських позицій розповідав про віру і надію, гріх і прощення. До речі, в 2000 р. американське періодичне видання Christianity today оголосило «Просте християнство» найкращою книгою XX століття.

У 1954 р. Люїс перебирається з Оксфорда до іншого університетського міста — Кембриджа, де його обирають професором; у кембриджському коледжі св. Мигдалини він очолює щойно створену кафедру англійської літератури Середніх Віків та Відродження. У 1950-х рр. його обирають доктором Квебекського і Манчестерського університетів та почесним доктором університетів Діжона і Ліона; у 1948 р. він стає членом Королівського літературного товариства, а в 1955 р. — членом Британської академії наук; у 1957 р. заключну книгу «Хронік Нарнії», «Останню битву», відзначено почесною медаллю фонду Карнегі.

У той час Люїс отримує безліч листів від читачів із цілого світу; не дивно, адже у надзвичайно складні воєнні та повоєнні роки багато хто саме завдяки його творам повірив у християнські істини і навернувся до Бога. Серед таких новонавернутих була й американка з Нью-Йорка Джой Ґрешем, яка колись активно пропагувала в Америці комуністичні ідеї. Спочатку вони з Люїсом листувалися, а після того, як на початку 1950-х рр. Джой переселилася до Британії, часто зустрічалися та спілкувалися. Та через кілька років у Джой з’явилися проблеми зі здоров’ям, а у березні 1957 р. Їй поставили страшний діагноз: рак. Надії на одужання не було, лікарі тільки розводили руками. Наприкінці того ж місяця о. Пітер Байд, колишній Люїсів учень, просто біля лікарняного ліжка обвінчав Джой із Клайвом. І сталося диво: хвороба відступила, подарувавши подружжю ще цілих три роки щасливого спільного життя. Вони разом побували у Греції; для обох то було здійснення давньої мрії. Та у липні 1960 р. недуга взяла своє: Джой померла. Люїс дуже важко переживав цю втрату. Здоров’я у нього похитнулося, і врешті-решт йому довелося покинути викладацьку роботу у Кембриджі. Помер він 22 листопада 1963 р.; за дивним збігом обставин, в той же день у Далласі загинув від рук убивці президент Кенеді, а в Лос-Анджелесі помер відомий британський письменник Олдос Гакслі, тож на тлі американської трагедії смерть Люїса зосталася майже непоміченою. Згодом цей збіг спонукав доктора філософії з Бостона Пітера Кріфта написати книгу під назвою «Між небом і пеклом: розмова десь поза смертю між Джоном Ф. Кенеді, Олдосом Гакслі та Клайвом С. Люїсом» (1982).

…Поховали Люїса в Оксфорді, місті, де він прожив добру половину свого життя, біля храму Святої Трійці; на надгробку його могили викарбувано слова «Men must endure their going hence». Це — одна з улюблених цитат його матері з Шекспірового «Короля Ліра»:

У перекладі Максима Рильського ці рядки звучать так:

Люїсову «Космічну трилогію» часто відносять до наукової фантастики, хоч правильніше було б назвати ці три романи («За межі Мовчазної планети», «Переландра», «Мерзенна сила») фантастикою філософською, а чи навіть, до певної міри, богословською. Властиво, почалося все через те, що Люїс із Толкіном були дуже невдоволені сучасною їм фантастикою; обидва вважали, що від часів Герберта Велса й Едґара Берроуза вона змінилася зовсім мало, і кінець кінцем вирішили створити для неї нові взірці. Один із «інклінгів» напівжартома стверджував: члени гуртка й писали головно тому, що ніхто не писав книг, які їм хотілося читати. Тож у середині 1930-х рр. письменники домовилися, що Толкін напише книгу про мандри в часі, а Люїс — про мандри в просторі. Толкін взявся було писати «Втрачений шлях» — книгу, яка мала поєднати сучасність і епоху «Володаря перстенів», — але так і не довів роботу до кінця. Люїс же свою частину домовленості виконав — і впродовж восьми років (1938–1945) на світ з’явилася «Космічна трилогія».