Клайв Стейплз Льюис - За межі мовчазної планети. Переландра

— Мені дуже приємно це чути, — сказала Переландра.

Розмова тривала, а Ренсом знай дивувався: різниця між переландрійськими Адамом і Євою та елділами зовсім не порушувала дивного ладу. З одного боку — кришталево-чисті, безпристрасні голоси та наче висічені з білого мармуру обличчя, на яких застиг один і той же незмінний вираз; з іншого — жива плоть і кров, що вирує у жилах, усміхнені вуста, сяючі очі, міць чоловічих плечей, чудо жіночих грудей, незнані на Землі слава мужності і повнота жіночності, бурхливий потік досконалого, одухотвореного життя… та коли вони стояли поруч, різниця між ними не надто й впадала у вічі. Ренсомові пригадалося давнє визначення людини — animal rationale, «розумна тварина»… і справді, тварина, але обдарована розумною душею. Втім, досі йому з такими істотами зустрічатися й не доводилося, адже тільки тепер він спізнав життя, наділене розумом, і побачив у цьому сповненому буйним життям раю, у Владарі з Владаркою вирішення споконвічного протиріччя, міст через прірву, яка інакше ділила б навпіл усе створіння, наріжний камінь цілої споруди. Ввійшовши в долину, вони поєднали юрму тварин, що дихала теплом у нього за спиною, із безтілесним розумом янголів, які стояли перед ним. Коло замкнулося, і досі розрізнені ноти краси і сили злилися в єдину неповторну мелодію… Тут, одначе, знову заговорив Владар:

— Це не просто дар Малелділа — адже ми отримали його і через тебе, і через іще одного посередника, тож він удвічі, ні — втричі прекрасніший і багатший. Тож ось моє перше слово, перше слово Тора, Оярси Переландри: нехай щоранку і щовечора, доки існує цей світ, всі — і ми самі, і наші діти, і діти наших дітей, — розмовляючи з Малелділом, згадують про Ренсома з Тулкандри і славлять його одне одному. Тобі ж, Ренсоме, я скажу таке: ти назвав нас Владарем і Владаркою, Отцем і Матір’ю. Правильно, це — наші імена. Та з іншого боку й ми можемо назвати тебе Владарем і Отцем, адже Малелділ послав тебе до нашого світу, коли добігли кінця часи нашої юності і нам треба було обрати собі шлях — або вгору, до досконалості, або вниз, до погибелі. Малелділ привів нас туди, куди й задумав спочатку привести, але найголовнішим із усіх знарядь, якими Він скористався для цього, став ти.

Відтак Владар із Владаркою покликали Ренсома до себе; він перейшов до них через озерце — вода сягала лишень до колін — і хотів було знову впасти їм до ніг, та вони підвелися йому назустріч, поцілували в уста й обійняли, притиснувши до серця, — так вітаються з рівнею. По тому запропонували сісти на землі між ними, та, побачивши, що це справді неабияк його збентежило, дозволили розташуватися трішечки поодаль, нижче та лівіше. Звідтіля йому було добре видно і величні постаті богів, і весь здвиг найрізноманітніших звірів. Цього разу заговорила Владарка:

— Коли ти забрав геть Злого, а я прокинулася, розум у мене прояснився, і я не могла надивуватися, якими ж молодими були ми з тобою, Пістрявий, усі ці дні — адже причина, через яку Малелділ заборонив нам жити на Твердій Землі, така проста! Мені хотілося залишитися там тільки тому, що та земля — тверда. Так я сама вирішувала б, що робитиму завтра, відкинула б хвилю, яку посилає Малелділ, забрала б свої руки з Його рук, сказала б: «Нехай буде не по-Твоєму, а по-моєму», і сама вирішувала б, що має принести нам час… Це все одно, що запасатися плодами на завтра, коли можна знайти їх зранку і знову за них подякувати. Така любов не варта була б зватися любов’ю, а довіра — довірою. Хіба зуміли б ми опісля знову піднестися до справжньої любові й довіри?

— Я розумію, — мовив Репсом. — Правда, в моєму світі таку поведінку назвали б нерозсудливою. У нас так довго панувало зло… — і змовк, не маючи певності, що його зрозуміють, а ще трохи здивувався сам собі, бо ж раніше й не здогадувався, що знає, як буде давньосонячною мовою «зло», адже не чув цього слова ні на Марсі, ні на Венері.

— Тепер нам усе це відомо, — сказав Владар, помітивши Ренсомові вагання. — Малелділ розповів нам, що трапилося з твоїм світом, тож ми дізналися про зло — але не так, як хотів Злий. Ми зрозуміли зло набагато краще — той, хто не спить, збагне, що таке сон, натомість тому, хто спить, ніколи не збагнути яву. Доки ми були молоді, то не знали, що таке зло, але ті, хто його коїть, знають про нього ще менше — уві сні-бо людина забуває те, що знає про сон. Так і ви на Тулкандрі тепер знаєте про нього менше, ніж знали колись ваші Владар із Владаркою — до того, як самі його скоїли. Та Малелділ розвіяв морок і не дав йому знову нас поглинути. Сам Злий став Його знаряддям — і як же мало знав він про те, для чого насправді прилетів на Переландру!