Рэй Брэдбери - Усмішка - оповідання

— Томе, ти ж не?.. Тобто я хотів спитати, ти часом не скуштував уже їх сам, правда ж?

— Дивно, що ти запитав, — відказав Том. — Спробував. Сьогодні ввечері. Зробив собі бутерброд після вечері. А що?

Фортнум схопився за дверну ручку. Тепер настала його черга відповідати. У нього підломлювалися ноги, і він намагався боротися з усім цим дурним безглуздям. Для цього немає жодних причин, намагався пояснити самому собі, але вуста не ворушилися.

— Батьку? — неголосно гукнув його Том із підвалу. — Спускайся вниз. — І після паузи додав: — Я хочу, щоб ти поглянув на цей врожай.

Ручка вислизала зі спітнілої долоні Фортнума. Вона затремтіла. Г'ю глибоко зітхнув.

— Батьку? — тихо повторив Том.

Фортнум відчинив двері.

У підвалі стояла цілковита темрява.

Він простягнув руку до вимикача.

Нібито відчувши цей порух, Том попросив:

— Не треба. Світло шкодить грибам.

Г'ю забрав із рубильника руку.

Чоловік важко ковтнув. Озирнувся на сходи, що вели вгору до дружини. Гадаю, подумав він, варто сходити попрощатися із Сінтією. Але чому я маю думати про це?! Господи Всемогутній, чого я взагалі маю про це думати? Жодних причин, чи все-таки є?

Жоднісіньких.

— Томе? — безтурботно гукнув він. — Готовий ти чи ні, але ось я вже йду!

І ступивши вниз у темряву, він зачинив за собою двері.

Я не був у Дубліні купу літ. Я мандрував світами і побував усюди, крім Ірландії, і не встиг пробути у «Роял Гайберніан» [24] Мається на увазі Royal Hibernian Hotel — один із найстаріших готелів Ірландії, який був заснований в Дубліні у 1751 р. навіть години, як задеренчав телефон, а зі слухавки долинув голос не будь-кого, а самої Нори. Боже ж мій!

— Чарлзе? Чарлі? Дитинко! Чи ти вже нарешті розбагатів? А чи заможні письменники не бажають прикупити казковий маєток?

— Норо! — засміявся я. — Невже ти так ніколи і не навчишся вітатися?

— Життя надто коротке для вітань, а нині ще й бракує часу для пристойних прощань. Чи зміг би ти купити Ґрінвуд?

— Норо, Норо! Отой твій родинний палац, за яким криються двісті років багатства? Що ж тоді станеться із бурхливим ірландським світським життям, з усіма його вечірками, пиятиками та плітками? Усе це не можна взяти і просто викинути геть!

— Ще й як можна! В мене тут зараз мокнуть під дощем валізи, вщент набиті грошима. Але Чарлі, Чарлзе: я сама-самісінька в цьому палаці. Всі слуги звіялися допомагати Азі. І от тепер у цю Останню ніч мені конче потрібний приятель-письменник, аби зустрітися з Привидом. Чи в тебе вже йдуть мурашки по шкірі? Я поділюся з тобою будинком і таємницями. Чарлі, дитинко, о Чарлзе!

Відбій. Тиша.

Через десять хвилин я вже мчав дорожнім серпантином повз зелені пагорби назустріч блакитному озеру та порослим буйною зеленню долинам — туди, де затаївся приголомшливий палац під назвою Ґрінвуд.

І знову я розсміявся. Люба Нора! Попри все її хвалькувате базікання, вечірка, певно, вже набирала обертів, загрожуючи перетворитися у маленький катаклізм. Берті, либонь, прилетів із Лондона, Нік — із Парижа, Алісія, напевно, примчала на автівці з Ґолуея. А якийсь кінорежисер, котрого висмикнули телеграмою за годину до вечірки і який у темних протисонячних окулярах вже спустився з небес на парашуті чи гелікоптері, міг би видатися такою собі манною небесною, проте сумнівного ґатунку. Маріон обов'язково з'явиться разом із усіма своїми песиками-пекінесиками, які п'ють стільки, що куди там їхній хазяйці. Я додав газу — і двигуну, і веселощам.

До восьмої години, розмірковував я, ти будеш уже добряче захмелений, під опівніч геть отупієш від загального гармидеру надовкіл, і впадеш трупом, і проспиш до полудня, а відтак у неділю, під час ситного обіду, наберешся вже по саму зав'язку. І десь поміж усім цим забавлятимешся під приємну музику ліжок і в компанії простих мистецтвознавців — вусатих і не дуже — зазвичай затиснутих у тісні стіни Сорбонни [25] Сорбонна (Sorbonne) — університет у Парижі, спочатку богословська школа і притулок для бідних студентів, згодом назва богословського факультету Паризького університету; заснований у 1253 р. теологом Робером де Сорбоном, духівником Людовика IX Святого. і лише щойно випущених на пленер [26] Пленер (фр. еп plein air — відкрите повітря) — у живописі термін, який позначає передачу в картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла і атмосфери. , з ірландськими і французькими графинями та іншими леді, а до понеділка — мільйони років. У вівторок ти обережно — о Господи, ще обережніше! — вестимеш машину до Дубліна, водночас няньчачись із власним тілом, наче із хворим зубом мудрості, що набрався від жінок забагато мудрості і тепер нестерпно гостро ниє від найменшого спогаду.