Рэй Брэдбери - Усмішка - оповідання

Переклав Богдан Стасюк

Том, по коліна у хвилях та зі шматком прибитої до берега деревини, прислухався.

У будинку, що височів під вечірнім сонцем на крутому березі, за яким десь бігла Прибережна автострада, стояла тиша. Гримотіння шафами, клацання замків на валізах, гатіння ваз і, нарешті, фінальний гуркіт вхідних дверей, що їх зачинили з розмаху — все це давно стихло.

Чико, стоячи на блідому піску, витрушував із дротяного сачка свій улов погублених монеток. Не дивлячись на Тома, він буркнув:

— Нехай собі йде.

І так щороку. Якийсь тиждень чи місяць їхній будинок розпирало від музики, що лилася з вікон, на веранді з'являлися нові горщики з геранню, а двері та східці блищали свіжою фарбою. На шворках поперемінно сушилися фіглярські штани, строгі сукні та ручної роботи мексиканські плаття — процес непостійний, немов білі баранці на хвилях прибою позад будинку. Жанрове розмаїття картин, розвішаних на стінах усередині дому, мінилося від наслідувань Матісса до псевдоіталійського Відродження [12] Анрі-Еміль-Бенуа Матісс ( Matisse , 31.12.1869, м. Ле-Като-Камбрезі, Hop, Франція — 03.11.1954, м. Ніцца, Франція) — видатний французький маляр, графік, гравер та скульптор, що революціонізував мистецтво на початку XX ст., його експресивний стиль, натхненний імпресіоністами та неоімпресіоністами, і виразність у використанні яскравих, насичених, контрастних фарб навіть спричинили до появи окремої художньої течії — фовізму. Найчастіше предметом зображення в художника виступали квіти, дерева та жінки. . Інколи, підвівши погляд, він бачив жінку, що сушила волосся, яке майоріло на вітрі, немов яскравий жовтий стяг. Час від часу прапор цей мав чорний колір або ж рудий. На тлі неба жінка бувала то високою, то низенькою. Проте жодного разу в домі не хазяйнувало більше однієї жінки. І от нарешті цей день прийшов...

Том поклав свою деревину на вже чималу гірку, яка росла поруч із місцем, де Чико просіював мільярди людських слідів, залишених на вихідних відпочивальниками.

— Чико, що ми тут робимо?

— Жируємо, живемо «життям Райлі» [13] Тобто гулящим, нетрудящим життям сибарита і бонвівана. Попри те, що в США у 40-50-х рр. XX ст. транслювалася комедійна радіопостановка «Життя Райлі» (The Life of Riley), а згодом комедійний фільм (1949, режисер — Ірвінґ Брехер) і телесеріал, насправді, походження фразеологізму значно давніше. .

— Я би не назвав це жируванням по-райлівськи.

— Ну, то працюй над помилками!

Ось так Том спостерігав свій будинок уже цілий місяць. Горщики припали пилом, на стінах красувалися порожні квадрати, підлогу вкривав пісок. У кімнатах гуділо, немов у мушлі, коли її прикладаєш до вуха. І щоночі, вмостившись спати з Чико по різних спальнях, вони чули безслідний шурхіт припливів та відпливів уздовж всього чималого пляжу.

Непомітно Том кивнув. Раз на рік він приїздив сюди із гарненькою дівчиною та думкою про те, що врешті-решт вона має рацію і вже геть незабаром вони одружаться. Та його жінки завше потайки тікали перед сходом сонця, відчуваючи, що помилилися і не зможуть зіграти свою роль. Подруги Чико кидали його з шумом пилососів. Вони щось тягнули, гарчали, гарячкували, вивертали кишені, визбиравши всі перлини зі скойок, та забираючи всі гаманці, ніби іграшкових собачок, що Чико так полюбляв відкривати їм пащі та лічити зуби.

— Уже четверо жінок за рік.

— Ваша правда, арбітре, — вишкірився Чико. — Мені забиратися в роздягальню?

— Чико... — Том закусив губу і потім продовжив: — Я тут подумав... може, нам розійтися?

Чико мовчки поглянув на товариша.

— Я хотів сказати, — швидко виправився Том, — що раптом нам більше щаститиме поодинці?

— Слухай, бодай мене дідько вхопив, — поволі проказав Чико, стискаючи у величезних кулачиськах сачок, — хіба тобі незнані факти? Ми з тобою приїжджатимемо сюди в двохтисячному році, парочка божевільних дурнуватих альбатросиків, які вигріватимуть тут на сонці свої кісточки. Що з нами вже станеться, Томе? Надто пізно. Змирися з цим і стули писок.

Том важко проковтнув слину і довго витріщався на товариша.

— Я хочу поїхати звідси... Наступного тижня.

— Та закрийся, закрийся ти вже і давай-но працювати!

Чико заходився сердито загрібати пісок, що принесло йому сорок три центи монетками різного номіналу. Він так прикипів до них очима, поки пісок сіявся крізь дротинки сачка, що нагадував хлопчину під час завзятої гри в пінбол [14] Тут мається на увазі ігровий автомат аркадного типу (тобто з навмисно простим ігровим процесом), під час гри на якому необхідно якомога довше утримувати на скісному полі металеві кульки, управляючи спеціальними лапками, лопатками, стрижнями тощо. Механічні пінбол-машини відомі з 1869 р., а класичного виду набули в 1947 р. Ідея гри походить від більярду, шляхом ускладнення якого у Франції на межі XVIII ст. народився багатель — «предтеча» пінболу. .