Рэй Брэдбери - Усмішка - оповідання

— У тебе катма того, що ми хтіли б дивитися, лялю.

Чарлі стис кулак і подивився на нього.

— Дещо у банці, — продовжував він. — Наче як мізки, а наче як маринована медуза, а ще наче як... та ну, самі дивіться!

Хтось один струснув бурий попіл із цигарки і підшкандибав до візка. Чарлі величним жестом підняв кришку, і в непевному світлі ліхтарів було видно, як змінилось обличчя чоловіка.

— Гей, стій. Що воно в біса таке?

Вперше за вечір крига скресла. Інші ліниво підводилися і нахилялися вперед; сила тяжіння примушувала їх іти. Вони не докладали зусиль, а тільки перебирали ногами, щоб не попадати своїми скривленими обличчями вниз. Вони обступили банку і її вміст. А Чарлі, що вперше в житті віднайшов у собі здатність мислити стратегічно, опустив кришку назад.

— Як хочете побачить ще, то приходьте до мене додому! Воно буде там, — гостинно запросив він.

Том Кармоді тільки плюнув зі свого гнізда на ґанку.

— Дай ще раз глянуть! — закричав старий Медноу. — Це восьминіг?

Чарлі махнув віжками, і кінь зрушив з місця.

— Приходьте! Я запрошую!

— А що твоя жінка скаже?

— Вона з нас усю пилюку виб'є!

Але візок Чарлі уже перевалив за горб. Чоловіки стояли в темряві і, всі як один, пожовували язики, спльовуючи на дорогу. Том Кармоді тихо лаявся з ґанку...

Чарлі піднявся сходами своєї халупи і проніс банку до вітальні, думаючи, що відтепер ця хижа стане палацом імператора — так, ось правильне слово! — білого, холодного, мовчазного імператора, що плаває у власному басейні там нагорі, на полиці над розбитим старістю столом.

Банка неначе випромінювала холодний туман, який зазвичай висить на краю болота.

— Що це в тебе?

Тонке сопрано Седі вирвало його із заціпеніння. Вона визирала з порогу спальні, загорнута у вицвілий синій халат, із волоссям, зав'язаним у сіро-коричневий вузол за червоними вухами. Її очі вицвіли так само, як і халат.

— Що це таке? — повторила вона.

— А на що воно схоже, Седі?

Вона повільно пройшла трохи вперед, ледь змахнувши маятником стегон. Вона вп'ялася очима в банку, з-під губ визирнули білі котячі зуби.

Мертве бліде хтозна-що плавало у своєму розчині.

Седі метнула тьмяно-блакитними очима на Чарлі, тоді знов на банку, ще раз на Чарлі, ще раз на банку, а тоді швидко випалила:

— Воно... воно прямо вилитий ти, Чарлі!

Вона грюкнула дверима спальні.

Струс не сколихнув вмісту банки, але серце Чарлі несамовито забилося. Він стояв на місці, але подумки тягнувся за дружиною. Пізніше, коли серце заспокоїлося, він звернувся до банки:

— Я кожного року вгинаю спину на плавнях, а вона хапає гроші і тікає на дев'ять тижнів до своєї рідні. Я не можу її вдержати. Вона і чоловіки з крамниці сміються з мене. Я нічого не зможу зробить, якщо не знайду як її втримати! Чорт, я ж стараюсь!

Банка по-філософськи не дала жодної поради.

— Чарлі?

Хтось стояв на вулиці перед дверима.

Чарлі здивовано обернувся, а тоді розплився у посмішці.

Це були кілька чоловіків з тих, що сиділи перед крамницею.

— Е... Чарлі, ми... подумали, ну... ми прийшли подивитися на ту... штуку, що в тебе в банці...

Теплий липень минув, і настав серпень.

Вперше за багато років Чарлі був щасливий, як висока кукурудза, що пережила посуху. Справжньою насолодою для нього було чути, як приглушено крокують у траві чоботи, як чоловіки спльовують у канаву, перш ніж ступити на ґанок, як дошки скриплять під їхньою вагою і як стогне будинок, коли хтось зіпреться об одвірок плечем і, витерши долонею рота, спитає:

— 'Ожна зайти?

Чарлі з продуманою недбалістю запрошував гостей всередину. Усім знаходились стільці, ящики чи, принаймні, килимки, щоб сісти, підтягнувши до себе коліна. І коли цвіркуни починали терти нога об ногу, наповнюючи літнє повітря дзижчанням, а жаби, кумкаючи у темряві, надимали шиї, як зобаті літні жінки, кімната вже вщент наповнювалася людьми з усіх плавень.

Спочатку ніхто нічого не казав. Перші півгодини, поки люди збирались і всідались, усі ретельно крутили цигарки. Спочатку рівно викладали тютюн на коричневий папірець, підсипали, напихали його, одночасно підсипаючи, налихаючи і скручуючи свої думки, страхи і подив цього вечора. Це давало їм час подумати. Було видно, як працюють їхні мізки, поки пальці накручують цигарок наперед.

Це було схоже на примітивне церковне зібрання. Вони сиділи навпочіпки, обтирали штукатурку на стінах і, один за одним, у шанобливому трепеті зводили очі до банки на полиці.