Фрэнк Херберт - Єретики Дюни

— Це була Харконненівська фабрика, — промовив Бурзмалі. — Цікаво, що вони тут робили?

Молода жінка зупинилася перед Люціллою. Мала тонку й гнучку постать, елегантний обрис і зграбні рухи, не скуті обтислою одежею. Личко аж світилося підшкірним блиском. Її вигляд свідчив про постійне тренування і добре здоров’я. Проте зелені очі були суворими. Від того, як вони міряли все побачене, проймало морозом.

— То вони не одну мене послали стерегти це місце, — сказала вона.

Бурзмалі почав було відповідати, але Люцілла зупинила його, простягши руку. Ця жінка не була тією, ким здавалася. «Як і я!» Люцілла відповіла, старанно добираючи слова:

— Схоже, ми завжди пізнаємо одна одну.

Молода жінка посміхнулася.

— Я стежила за тим, як ви підходили. Не могла повірити власним очам. — Пробіглася по Бурзмалі глузливим поглядом. — То це начебто клієнт?

— І провідник, — відповіла Люцілла. Помітила здивування на обличчі Бурзмалі й подумки молилася, щоб він не поставив неналежного питання. Ця молодичка була небезпечною!

— Хіба нас не чекали? — спитав Бурзмалі.

— Ах, воно розмовляє, — сказала молода жінка, сміючись. Її сміх був таким же холодним, як її очі.

— Я волів би, щоб мене не називали «воно», — сказав Бурзмалі.

— Називаю гаммійське шумовиння як хочу, — відповіла молода жінка. — Можеш не розповідати мені, що б ти там волів!

— Як ти мене назвала? — Бурзмалі був утомлений, однак ця несподівана атака змусила його скипіти гнівом.

— Шумовинням, бо так мені захотілося!

Бурзмалі вже досить витерпів. Перш ніж Люцілла зуміла його зупинити, низько ревнув і вліпив молодій жінці тяжкого ляпаса.

Але промахнувся.

Люцілла захоплено дивилася, як жінка, пригнувшись, ухилилася від атаки, піймала Бурзмалі за рукав, наче це був клапоть тканини, що розвівався на вітрі, і, крутнувшись у блискавичному піруеті, швидкість якого маскувала його точність, збила Бурзмалі з ніг. Він аж проїхався по підлозі. Жінка тим часом напівприсіла на одній нозі, а друга от-от мала завдати удару.

— А тепер я його вб’ю, — сказала вона.

Люцілла, не знаючи, що може статися далі, зігнулася, відхилившись при цьому вбік і ледь уникнувши стопи жінки, що з’явилася невідомо звідки. Відповіла контрударом — стандартною сабардою Бене Ґессерит — і відкинула молоду жінку на спину. За мить незнайомка лежала на підлозі, згорнувшись клубком: удар влучив їй у живіт.

— Думка вбити мого провідника недоречна, хай як тебе на ім’я, — промовила Люцілла.

Молода жінка насилу перевела подих і заговорила, все ще відсапуючись у паузах між словами:

— Моє ім’я Мурбелла, Велика Всечесна Матроно. Ти присоромила мене, подолавши такою повільною атакою. Навіщо ти так зробила?

— Тобі слід було дати урок, — промовила Люцілла.

— Я недавно пройшла облачення, Велика Всечесна Матроно. Прошу, даруй мені. Дякую тобі за цей прекрасний урок і дякуватиму щоразу, застосовуючи твою відповідь. Я закарбувала її в пам’яті. — Схилила голову, а тоді легко схопилася на ноги з пустотливою посмішкою на обличчі.

— Ти знаєш, хто я? — спитала Люцілла найхолоднішим своїм голосом. Краєм ока побачила, як болісно й повільно встає Бурзмалі. Став збоку, стежачи за жінками, але його обличчя палало від гніву.

— З твоєї здатності дати мені урок бачу, що ти та, ким є, Велика Всечесна Матроно. Мені пробачено? — З обличчя Мурбелли зникла пустотлива посмішка. Вона стояла з похиленою головою.

— Тобі пробачено. Підлітає не-корабель?

— Так тут кажуть. Ми до цього готові. — Мурбелла глянула на Бурзмалі.

— Він усе ще корисний і мусить мене супроводжувати, — промовила Люцілла.

— Дуже добре, Велика Всечесна Матроно. Чи на знак прощення назвеш своє ім’я?

— Ні!

Мурбелла зітхнула.

— Ми захопили гхолу, — сказала вона. — Він прибув з півдня, замаскований під тлейлаксу. Я от-от мала вкласти його в ліжко, коли з’явилася ти.

Бурзмалі шкутильгав до них. Люцілла помітила, що він розпізнав небезпеку. У цьому «цілковито безпечному» місці рояться вороги! Та вороги досі дуже мало знають.

— Гхолу не поранено? — спитав Бурзмалі.

— Воно й далі говорить, — зауважила Мурбелла. — Як дивно!

— Ти не вкладеш гхолу в ліжко, — промовила Люцілла. — Він — моє спеціальне доручення!

— Граймо справедливо, Велика Всечесна Матроно. Я перша його позначила. Він уже частково підкорений.

Вона знову засміялася з бездушною невимушеністю, яка шокувала Люціллу.

— Туди. Там місце, звідки ти зможеш побачити.