Айзек Азимов - Фундація та Імперія

Прибульці з Фундації нічого не знали про вир днів і ночей кривавої Руїни, коли лише Університет залишився недоторканим. Вони нічого не знали про час, що почався після занепаду імператорської влади, коли бліді й недосвідчені студенти, не маючи нічого, крім зброї та мужності, сформували добровольчу армію для захисту головної наукової святині Галактики. Вони нічого не знали про семиденний бій і укладення перемир’я, за умовою якого Університет залишився вільним – і це тоді, коли тупіт чобіт Ґілмера та його вояків було чути навіть в імператорському палаці під час його короткого правління.

Уперше прийшовши сюди, вони, чужинці з Фундації, лише відчули, що в новому й енергійному світі, який поставав зі спустошеного і старого, це місце було скромною і вишуканою музейною пам’яткою стародавньої величі.

Певним чином вони були тут непроханими гостями. Ця порожнеча, що панувала навколо, відтручувала їх. Здавалося, що наукова атмосфера досі собі існує і гнівається на будь-яке порушення спокою.

Зовні маленькі розміри бібліотеки були оманливими – під землею вона збільшувалася до велетенських розмірів, прихищаючи тишу та мрії. Еблінг Міс зупинився перед дверима приймальні, навколо яких були намальовані фрески.

Він прошепотів, бо не міг наважитися розмовляти тут голосно:

– Здається, ми щойно пройшли каталоги. Я лишуся тут.

Його лоб почервонів, а руки тремтіли.

– Не турбуйте мене, Торане. Ви приноситимете мені їжу?

– Все, що скажете. Ми все робитимемо, щоб вам допомогти. Ви хочете, щоб ми працювали з вами?

– Ні, я мушу бути сам…

– Гадаю, ви знайдете те, що треба.

І Еблінг Міс зі спокійною впевненістю відповів:

– Я знаю, що знайду!

Вперше за весь час подружнього життя Торан і Бейта почали «налагоджувати спільний побут». Щоправда, цей побут був трохи дивним. Вони жили посеред розкошів у напрочуд скромних умовах. Їжу вони отримували здебільшого з ферми Лі Сентера, розраховуючися за неї маленькими атомними пристроями, що є на кораблі будь-якого торгівця.

Магніфіко навчився користуватися проектором у читальній залі бібліотеки і так захопився пригодницькими та любовними романами, що зовсім забув про їжу та сон, майже як Еблінг Міс.

Щодо самого Еблінга, він із головою пірнув у книжки. Він наполіг, щоб йому принесли гамак, і повісив його у читальній залі психологічної літератури. Його обличчя змарніло, мова втратила притаманну їй енергійність, а улюблені лайки щезли, як булька на воді. Часом він ледь упізнавав Торана або Бейту.

Він ставав колишнім Місом лише коли Магніфіко приносив йому їжу і сидів поруч не одну годину, спостерігаючи із якимось незрозумілим захопленням, як вже немолодий психолог розв’язував безкінечні рівняння, дивився за перехресними посиланнями безліч зафільмованих книжок і, напруживши всі свої розумові сили, вперто рухався до мети, яку бачив лише сам.

Торан натрапив на Бейту у затемненій кімнаті і покликав її:

– Бейто!

Бейта винувато відгукнулася:

– Так? Я тобі потрібна, Торі?

– Звичайно, потрібна. Навіщо, заради космосу, ти там сидиш? Ти поводишся дивно, відколи ми прилетіли на Трентор. Що з тобою діється?

– Ой, Торі, припини, – втомлено відповіла вона.

– «Ой, Торі, припини», – роздратовано передражнив її він. А потім лагідно додав: – Ти скажеш мені, що сталося, Бей? Що тебе турбує.

– Ні! Нічого не сталося, Торі. Якщо ти будеш і далі чіплятися, я зсунуся з глузду. Я просто… думаю.

– Про що думаєш?

– Ні про що. Ну, про Мула, Притулок, Фундацію, та й годі. Про Еблінга Міса і про те, чи натрапить він на щось про Другу Фундацію і чи придасться нам ця інформація, а також про мільйон інших речей. Я заспокоїла тебе? – її голос був схвильований.

– Може, годі про це думати? Це зайве і нічим не зарадить.

Бейта встала і кволо усміхнулася.

– Все гаразд. Я щаслива. Бачиш, я усміхнена й весела.

Почувся схвильований крик Магніфіко:

– Міледі!

– Що там? Заходь…

Бейта раптово вмовкла, коли побачила велике, суворе обличчя…

– Прітчер! – вигукнув Торан.

Бейта зойкнула:

– Капітане! Як ви нас знайшли?

Ген Прітчер зайшов до кімнати. Його голос був чітким, спокійним і стриманим:

– Тепер я полковник і служу Мулові.

– Мулові! – Торан вмовк. Утрьох вони мальовничо застигли.

Магніфіко перелякано витріщився, сховавшись за спиною Торана. Ніхто не звернув на нього уваги.

Бейта стиснула тремтячі руки і спитала:

– Ви нас заарештуєте? Ви справді перейшли на їхній бік?