Айзек Азимов - Фундація та Імперія

Бейта уважно прислухалася. Вона й не торкнулася власного чаю.

– Але, якщо вірити тому, що ви сказали, ваші власні емоції були спотворені. Ви віддані Мулу та вірите в нього, але це неприродна, хвороблива відданість. Яку ціну тоді мають ваші думки? Ви втратили здатність об’єктивно мислити.

– Ви неправі. – Полковник повільно похитав головою. – Змінили лише мої емоції, а розум залишився таким, яким був. Певний вплив із боку моїх налаштованих зовні емоцій існує, але це не примус. Відтоді, як я звільнився від свого попереднього напрямку думок, деякі речі я бачу навіть виразніше.

Я переконаний, що Мул діє розумно та доцільно. Із часу свого навернення я стежив за його кар’єрою протягом семи років. Маючи розум мутанта, він почав із перемоги над кондотьєром та його прибічниками. Далі захопив планету і поширював свій контроль, доки не взявся за отамана Калгана. Кожен його крок виправданий і доречний. Захопивши Калган, він отримав першокласний флот для того, щоби напасти на Фундацію.

Фундація є ключем. Це район із найбільшою концентрацією промисловості у Галактиці. Отже, коли ядерні технології Фундації опинилися у нього в руках, він став фактичним господарем Галактики. З допомогою цих ресурсів і своєї сили він здатен змусити всю Імперію визнати його владу, а після смерті слабого на голову старого імператора отримає імператорську корону. Тоді разом із реальною владою він матиме титул. Хіба хоч один світ із цілої Галактики спроможний цьому завадити?

За останні сім років він створив нову Імперію. Тобто, те, на що психоісторії Селдона не вистачило б тих семисот років, що в неї залишалися. В Галактиці нарешті запанує мир і спокій.

Стримати Мула неможливо – це те саме, що намагатися зупинити рух планети голіруч.

Після промови Прітчера запала довга тиша. Він допив свій охололий чай, налив ще і почав повільно пити. Торан роздратовано гриз нігті. Обличчя Бейти було холодне, відчужене та бліде.

Зненацька Бейта сказала тонким голосом:

– Ви нас не переконали. Якщо Мул хоче, щоб ми перейшли до нього, нехай прилетить сюди і переконає нас сам. Ви боролися з ним до останнього, чи не так?

– Так, – урочисто сказав Прітчер.

– Тоді і нам подаруйте цей привілей.

Полковник Прітчер підвівся і рішуче сказав:

– Час іти. Я вже казав, що моя теперішня місія жодним чином вас не стосується. Тому я не зобов’язаний повідомляти про вашу присутність на цій планеті. Це аж ніяк не поступка з мого боку. Якщо Мул захоче вас спинити, він, без сумніву, дасть доручення іншим людям, і вас зупинять. А я не маю жодного наміру виходити за межі свого доручення.

– Дякуємо, – ледь чутно сказала Бейта.

– Тепер щодо Магніфіко. Де він? Виходь, Магніфіко, я тебе не скривджу…

– А що вам від нього потрібно? – спитала Бейта, раптово пожвавившись.

– Нічого. У моїх інструкціях про нього теж не згадується. Я чув, що Мул його шукає, тому знайде, коли вважатиме за потрібне. Я нічого йому не скажу. Ви потиснете мені руку?

Бейта потиснула. А Торан глянув на нього з роздратуванням та презирством.

Залізні плечі полковника ледь помітно похилилися. Він підійшов до дверей, де обернувся до них і сказав:

– І останнє. Не думайте, що я не розумію причин вашої впертості. Нам відомо, що ви шукаєте Другу Фундацію. Зрештою, Мул вживе відповідних заходів. І вам нічого не допоможе… Але я знав вас колись, тож, можливо, саме тому я зважився на цей крок. У всякому разі, я намагався попередити вас про загрозу, доки ще не пізно. Прощавайте.

Він рвучко віддав честь і пішов.

Бейта поглянула на мовчазного Торана і прошепотіла:

– Вони знають навіть про Другу Фундацію.

У сховищах бібліотеки Еблінг Міс, який нічого не помічав навколо, сів, побачивши іскру світла у похмурій пітьмі і переможно пробурмотів щось під ніс.

Еблінгові Місу залишилося жити два тижні.

За ці два тижні Бейта бачилася з ним тричі. Перший раз – увечері після того, як вони зустрілися із полковником Прітчером. Потім – за тиждень після цього. І ще за тиждень був третій раз. Це був той день, коли Міс помер.

Того вечора, коли пішов полковник Прітчер, вони вражено сиділи цілу годину, занурені в гіркі роздуми.

Бейта сказала:

– Торі, розповімо все Еблінгу.

Торан байдуже відповів:

– Гадаєш, він чимось зарадить?

– Нас лише двоє. Нам варто спробувати зняти цей тягар. Раптом він зможе допомогти.

Торан заперечив їй:

– Він змінився – схуд, ледве тримається на ногах і дивно поводиться. – Він помахав пальцями в повітрі. – Іноді мені здається, що від нього буде небагато користі. А часом думаю, що нам взагалі нічого не допоможе.