Айзек Азимов - Друга фундація

– Так, але ми не зовсім безпорадні, Анторе. Ці люди з Другої Фундації мають особливе відчуття, якого нам бракує. Воно – їхня сила і їхня слабкість. От скажіть, чи існує зброя, що буде ефективною проти нормальної, зрячої людини і безсилою – проти сліпої?

– Звичайно, – відразу ж відповів Манн. – Світло в очі.

– Саме так, – сказав Дарелл. – Яскраве, сліпуче світло.

– Ну і що з того? – запитав Турбор.

– Але ж ця аналогія очевидна. Я маю генератор психічних перешкод. Він установлює штучне електромагнітне поле, яке для свідомості людини Другої Фундації буде тим, чим для нас є промінь світла. Але цей генератор психічних перешкод – калейдоскоп. Він швидко і безнастанно крутиться – швидше, ніж за ним може встежити опромінюваний розум. Ну, уявімо собі це у вигляді миготливого променя – зазвичай, коли довго дивишся на нього, то відчуваєш головний біль. А тепер уявімо, що сила світла збільшена настільки, що воно засліплює, а відтак спричинює біль, нестерпний біль. Але тільки у тих, хто наділений певною чутливістю, не у нечутливих.

– Справді? – сказав Антор, і в його голосі звучав ентузіазм. – Ви вже випробовували його?

– На кому? Звичайно, ні. Але він працюватиме.

– Ну, і де ж у вас пульт керування цим полем, що оточує будинок? Мені хотілося б побачити цю річ.

– Тут. – Дарелл поліз у майже не випнуту кишеню піджака, витягнув звідти чорний, усіяний кнопками циліндрик і передав Анторові.

Антор ретельно оглянув його і знизав плечима.

– Від того, що я дивлюся на нього, я анітрохи не порозумнішаю. Скажіть, Дарелле, на яку кнопку мені не можна натискати? Просто мені не хотілося би випадково вимкнути захист будинку.

– Не вимкнете, – байдуже сказав Дарелл. – Ця кнопка зафіксована. – І він продемонстрував йому фіксацію.

– А це що за кнопка?

– Регулятор швидкості зміни візерунка. А оця регулює інтенсивність. Саме це я мав на увазі.

– Можна мені… – запитав Антор, поклавши палець на кнопку інтенсивності. Інші підійшли ближче.

– Чому б і ні? – знизав плечима Дарелл. – Це ніяк на нас не вплине.

Повільно, майже скривившись, Антор покрутив регулятор спочатку в один бік, потім – в інший. Турбор зціпив зуби, а Манн закліпав очима. Здавалося, ніби вони напружили весь свій чуттєвий інструментарій, аби знайти цей імпульс, що може на них вплинути.

Нарешті Антор знизав плечима і кинув пульт керування на коліна Дареллу.

– Ну, гадаю, ми можемо повірити вам на слово. Але мені все одно важко уявити, що щось відбулося, коли я покрутив регулятор.

– Звичайно, Пеллеасе Антор, – відповів Дарелл із силуваною усмішкою. – Той пульт, який я вам дав, фальшивий. Розумієте, в мене є ще один. – Він відкинув полу піджака і схопив дублікат пульта керування, що був причеплений до пояса.

– Бачите, – сказав Дарелл і одним жестом повернув ручку інтенсивності до максимуму.

І Пеллеас Антор із диким криком опустився на підлогу. Він качався в агонії, побілілими, скрюченими пальцями марно хапаючись за волосся.

Манн швидко прибрав ноги, щоб не торкатися тіла, яке билося в корчах, його очі були сповнені жаху. Семік і Турбор перетворилися на пару гіпсових зліпків – такі ж білі та нерухомі. Дарелл похмуро ще раз крутнув регулятором. Антор безсило смикнувся пару разів і затих. Він був живий, його тіло болісно дихало.

– Покладіть його на канапу, – сказав Дарелл, підтримуючи молодика за голову. – Допоможіть мені.

Турбор узявся за ноги Антора. Вони підняли його, наче мішок із борошном. Потім, коли минули довгі хвилини, його дихання заспокоїлося, повіки затремтіли і піднялися. Обличчя було страшенно жовтим, волосся і тіло вологими від поту; а коли Антор заговорив, голос звучав якось надтріснуто і геть невпізнавано.

– Ні, – пробурмотів він, – ні! Не робіть цього знову! Ви не знаєте… Ви не знаєте… О-о-о… – Весь тремтячи, він протягло застогнав.

– Ми не робитимемо цього знову, – сказав Дарелл, – якщо ви розповісте нам правду. Ви член Другої Фундації?

– Дайте мені трохи води, – попросив Антор.

– Принесіть води, Турборе, – сказав Дарелл, – і пляшку віскі.

Він повторив запитання, вливши в Антора склянку віскі і дві склянки води. Здалося, всередині молодого чоловіка щось розслабилося…

– Так, – утомлено відповів він. – Я член Другої Фундації.

– Яка, – продовжував Дарелл, – розташована тут, на Термінусі?

– Так-так. Ви в усьому мали рацію, докторе Дарелл.

– Добре! А тепер поясніть нам, що відбувалося останні півтора року.