Марина Дяченко - Промінь

— Ти п’яний? — уривчасто запитав Денис.

Славік важко похитав головою:

— Н-ні… Я думаю. Вам не здається, що пора вже сказати н-нашим пупсам, що вони в матриці?

Еллі примружила око. Марго навіть не повернула голови, вперто продовжуючи уявляти, що ніякого Славіка тут немає.

— Гірше точно не буде, — вперто продовжував Славік. — Їм краще було б з-знати, що це не їх батьки мудаки. А ті, що придумали цей довбаний експеримент «Промінь». Це не їхні батьки обійшлися з ними по-свинськи, нічого не сказавши, не попередивши… А це їхній світ такий, віртуальна реальність. Так влаштований. Що тут у-вдієш.

— Гнила відмазка в тебе, — сказала Еллі. — Класика жанру: «Не я поганий, життя погане».

— А ти не переводь на особистості. П-подумай, що я сказав.

Колишній Славік, ґвалтівник і вбивця, не здавався Денисові небезпечним — після сліз і шмарклів на підлозі спортзалу, після істерики з розбитим дзеркалом він був жалюгідний і огидний, але не страшний. Тепер Денис відчув холодок уздовж спини: доросла, досвідчена, і, що дивно — розумна людина сиділа зараз за столиком і дивилася на Еллі важким поглядом.

— Як варіант, — буркнув Денис.

Еллі підскочила на стільці:

— Ти що, його послухаєшся?!

— Я сказав, «як варіант»…

Він переклав гарячі пельмені на тарілку, залив оцтом, завалив сметаною, повернувся до столика й сів напроти Еллі й Марго:

— Таке діло… колеги. Не тільки ми чинимо впливи на екіпаж «Променя». Хтось грає проти нас.

Еллі сіпнулася, але нічого не сказала. Марго покусувала губи, здираючи запечену кірку.

— Дивіться, — Денис вглядався в пару над своєю тарілкою. — Це ж класичний «чорний лебідь». Уже другий. Перший прилетів, коли старше покоління квантів почало вмирати. «Чорний лебідь» — рідкісна несподівана подія, що веде до серйозних наслідків, і яку потім можна пояснити так, ніби вона була очікувана… Я бачу тільки одне пояснення: хтось, крім нас, має доступ до впливів, і працює з «Променем», дуже розумно й продумано. Його мета — щоб ми обісрались.

— За умовами експерименту в нас немає ніяких суперників, — пробурмотіла Еллі. — Тільки природний хід подій…

— Або нам не розповіли всіх умов експерименту.

Пельмені нарешті охололи, Денис почав підбирати їх пластиковою виделкою з краю тарілки, купати в сметані й оцті, ковтати по одному. Еллі обхопила плечі руками; як тоді, біля басейну, коли Денис розповів їй про дядька Роберта. Її морозило дедалі сильніше.

— Не бійся, — сказав він з набитим ротом. — Ми виграємо.

Над столом нависло зоряне небо. «Промінь», тепер знайомий до останньої заклепки, висів у порожнечі — як і дев’ять днів тому. На екрані в кутку світилася цифра «9».

— Вітаю вас, учасники проекту. Сьогодні ви проведете дев’ятий вплив на екіпаж корабля «Промінь», поточна статистика — на екрані…

Населення: 302. Щастя — 24 %. Цивілізованість — 61 %. Осмисленість — 19 %.

— Можна питання? — Денис по-шкільному підняв руку.

— Уся необхідна інформація є у ваших приладах, але я готовий відповісти.

— Хто, крім нас, впливає на екіпаж «Променя»? Хто міняє їм реальність?

— Ви міняєте їм реальність за умовами проекту. Ви впливаєте на екіпаж «Променя».

— Хто ще?

— Ви, учасники експерименту. Ви готові почати сьогоднішній вплив чи вам потрібен час для наради?

— Брехун, — прошепотів Денис. І сказав голосно: — Дай нам час!

— Прийнято, — голограма над столом розтала. Увімкнувся таймер на екрані в кутку.

Хвилину вони дивилися кожний у свій телефон — тупо.

– Їм потрібне пояснення, — нарешті почала Еллі. — Чому батьки не сказали дітям правди. Просте, залізне пояснення, навіщо потрібна була генна модифікація з обмеженням строку життя… Малопотужність корабля не під- ходить.

— Тобто батьки, за твоєю версією, все-таки все знали? — запитала Марго.

— А як вони могли не знати?!

— Наприклад, організатори експедиції їм набрехали, як і нам, — сказав Денис. — Перше покоління квантів уже після старту з’ясувало, що всі вони рано вмруть, і що їхні сини будуть безплідні. Але тікати було нікуди…

– І вони нічого не сказали підрослим дітям?

Денис знизав плечима:

— Не хотіли засмучувати.

Еллі поплескала в долоні з драматичним виглядом:

— Те, що треба. Не хотіли засмучувати…

— Можна подумати, батьки рідко брешуть дітям.

— У тебе якийсь своєрідний досвід. Мої мені не брехали.

— Або ти погано аналізувала.

— Ну вгамуйся нарешті! Є ідеї про святу мету? «Ми кванти одного променя, ми несемо цивілізацію…»