Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Довшої присутності сонця тут годі було й чекати; вона тривала близько години, впродовж якої сплячий чоловік майже не ворухнувся.

Об одинадцятій задзвонив телефон, але чоловік відреагував на це анітрохи не більше, ніж коли телефон уже дзвонив о шостій двадцять п'ять, а потім за двадцять хвилин до сьомої, потім за десять хвилин до сьомої, потім десять хвилин безперервно, починаючи за п'ять хвилин до сьомої, після чого настала довга значуща тиша, яку порушували лише виття поліцейських сирен на сусідній вулиці приблизно о дев'ятій, доставка великого клавесина вісімнадцятого сторіччя о дев'ятій п'ятнадцять і судові виконавці, які забрали клавесин на початку десятої. Ця послідовність подій не була чимось незвичайним — усі, хто брав у ній участь, звикли брати ключ під килимком для витирання ніг, а чоловік у ліжку звик у цей час спати. Навряд чи можна було сказати, що він спить сном праведника, але це безумовно був сон людини, яка лягаючи вночі в ліжко й вимикаючи світло анітрохи не жартувала.

Кімната була не з тих, що тішать душу. Луї Чотирнадцятому, приміром, вона б не сподобалася; він висловив би думку, що вона недостатньо сонячна, що в ній бракує дзеркал. Він забажав би, щоб хтось підібрав шкарпетки, прибрав платівки та, можливо, спалив би всю будівлю вщент. Мікеланджело був би неприємно вражений її пропорціями, які не створювали відчуття піднесеності, не мали якоїсь помітної внутрішньої гармонії або симетрії, якщо не вважати симетрією те, що всі частини кімнати були однаково наповнені старими чашками з-під кави, туфлями й переповненими попільничками, при чому більшість з цих предметів використовувалися за однаковим призначенням. Стіни були пофарбовані саме таким відтінком зеленого, що Рафаель Санті радше відгриз би собі руку, ніж скористався б таким; а Геракл, побачивши цю кімнату, пішов би з неї, а за півгодини повернувся б озброєний судноплавною рікою. Якщо коротко, це була діра, і вона, напевно, залишатиметься такою й далі, поки нею володіє пан Свлад (або Дірк) Джентлі (або Челлі).

Зрештою Джентлі поворушився.

Простирадла та ковдри були туго насунуті на його голову, але десь приблизно посередині ліжка з-під ковдр повільно висунулася рука; її пальці обережно намацували дорогу вздовж підлоги. Маючи в цьому великий досвід, пальці вправно обійшли навколо миски з чимось дуже бридким, що стояла там з кінця вересня, і зрештою дісталися до напівпорожньої пачки сигарет і коробки з сірниками. Пальці витрусили з пачки м'яту білу трубку, схопили її та коробку сірників, а тоді почали тикатися в сплутану постільну білизну там, де мала бути голова, неначе якийсь фокусник тикав у хусточку, з якої мав намір випустити зграю голубів.

Зрештою сигарета була встромлена в діру. Сигарета була запалена. Якийсь час здавалося, ніби все ліжко глибоко затягується. Воно довго й гучно кашляло, здригаючись, а потім, зрештою, почало дихати більш розміреним ритмом. У такий спосіб Дірк Джентлі прийшов до тями.

Якийсь час він лежав там, страждаючи від жахливої тривоги та почуття провини через якийсь тягар, що гнітив його. Він побажав забути про це, і відразу забув. Він важко підвівся, і через кілька хвилин побрів на кухню.

Пошта, що лежала на килимку перед його дверима, складалася зі звичайних речей: нечемний лист, що погрожував скасувати його картку American Express, запрошення подати заяву на картку American Express і кілька рахунків більш істеричного й нереалістичного характеру. Він не розумів, навіщо вони досі надсилали це йому. Не отримавши від нього гроші, вони ще й на послуги пошти витрачалися. Дивуючись недоброзичливій некомпетентності цього світу, він похитав головою, викинув пошту, зайшов у кухню й боязко наблизився до холодильника.

Той стояв у куті.

Кухня була велика й огорнута глибоким мороком, який не зник, а лише трохи пожовтів, коли було ввімкнуто світло. Дірк присів перед холодильником і обережно оглянув край дверей. Він знайшов те, що шукав. Взагалі-то, він знайшов навіть більше, ніж шукав.

Біля нижнього краю дверей, впоперек заповненого сірою гумою вузького проміжку між дверима й корпусом холодильника висіла людська волосина. Вона була приліплена там висохлою слиною. Це було те, що він шукав. Три дні тому він приліпив її там власноруч і перевіряв її після того вже кілька разів. Але він не очікував знайти там ще одну волосину.

Він стривожено нахмурився. Друга волосина?

Вона була приліплена впоперек проміжку так само, як і перша, але біля верхнього краю дверей, і він її туди не ліпив. Він уважно розглянув її, навіть не полінився відкрити старі жалюзі, щоб впустити в кухню більше світла.