Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Перш ніж Кейт Шехтер дізналася про все це й узагалі хоча б про щось, що відбувалося навколо неї, минуло два дні. Протягом цього часу вона тихо перебувала у власному світі, в якому, скільки сягало око, її оточували старі валізи зі спогадами про минуле, в яких вона нишпорила з великою цікавістю, а іноді дещо спантеличено. Точніше, приблизно кожна десята з тих валіз містила в собі яскраві, часто болісні або неприємні спогади про її минуле життя, а в інших дев'яти десятих, на подив Кейт, були пінгвіни. Оскільки вона збагнула, що бачить сон, то зрозуміла, що оглядає свій підсвідомий розум. Вона колись чула, ніби вважається, що люди користуються лише приблизно однією десятою свого мозку, і що ніхто не був певний, навіщо потрібні решта дев'ять десятих; але вона безумовно ніколи не чула припущень, що ця решта потрібна для збереження пінгвінів.

Поступово валізи, спогади та пінгвіни ставали нечіткими, білішали, розпливалися, потім перетворилися на білі розпливчасті стіни, а зрештою стали просто стінами, які були просто білими, а точніше жовтувато-зеленого відтінку білого, і вони утворили навколо неї маленьку кімнату.

У кімнаті була напівтемрява. Лампа біля ліжка була ввімкнена, але на найнижчу потужність, тож світло вуличного ліхтаря знайшло собі шлях поміж шторами й відкинуло на протилежну стіну оранжеві візерунки. Кейт почала розрізняти темну фігуру власного тіла, що лежало під світлою ковдрою й білим простирадлом. Якийсь час вона боязко дивилася на нього, переконуючись, що воно виглядає цілим, а потім обережно спробувала поворушити якоюсь його частиною. Вона спробувала праву руку — з нею, начебто, все було гаразд. Боліла й трохи затерпла, але всі пальці рухалися, все здавалося правильної довжини й товщини, гнулося де треба й туди, куди треба.

Свою ліву руку вона з першої спроби не знайшла, на секунду злякалася, але потім виявила, що та лежить у неї на животі й чимось її дратує. Зосередившись ще на секунду або на дві, Кейт дала ладу кільком неприємним відчуттям і збагнула, що до руки бинтом примотано голку. Це її прикро вразило. Від голки звивалася довга тонка прозора трубка, що виблискувала в жовтому світлі вуличного ліхтаря й елегантним завитком звисала з товстого пластикового пакета, який був підвішений на високій металевій підставці. Через цей апарат у голові жінки промайнула послідовність жахливих образів, але придивившись до пакета вона побачила слово «глюкоза». Кейт змусила себе знову заспокоїтися й кілька секунд просто тихо полежала, перш ніж продовжити свою розвідку.

Її грудна клітина здавалася неушкодженою. Забита, торкатися боляче, але ніякого різкого болю, що свідчив би про те, що щось зламано. Її стегна боліли й заклякли, але серйозних ушкоджень не було. Вона напружила м'язи правої ноги, а потім — лівої. Їй здалося, що ліва щиколотка розтягнута.

Іншими словами, сказала вона собі, з нею все гаразд. У такому разі, що вона робить у цій… лікарні, якщо вона правильно впізнала колір фарби?

Вона нетерпляче сіла й одразу на кілька веселих хвилин повернулася до пінгвінів.

Прийшовши до тями знову, вона поставилася до себе обережніше й лежала тихо, почуваючись трохи млосно.

Кейт обережно понишпорила в своїй пам'яті, шукаючи, що з нею сталося. Спогади були темні й розрізнені, вони набігали на неї важкими брудними хвилями, наче Північне море. З цих хвиль виринали грудкуваті речі, які повільно складалися у вигляді аеропорту. Аеропорт був огидний, він болів у її голові, а посеред нього пульсував як мігрень спогад про миттєву зливу світла.

Їй раптом стало очевидно, що в зал реєстрації Другого Терміналу аеропорту Хітроу влучив метеорит. Силуетом посеред спалаху була вдягнута в шубу фігура великого чоловіка, який, напевно, зазнав удару повної сили й був миттєво розпилений на хмарку атомів, які отримали можливість летіти куди їм заманеться. Від цієї думки по її тілу пройшло глибоке жахливе тремтіння. Той чоловік був нестерпний і пихатий, але їй він чимось сподобався. Було в його впертій незговірливості щось дивно шляхетне. А потім Кейт збагнула, що їй, либонь, приємно вважати вперту незговірливість шляхетною тому, що це виправдовувало її власні спроби замовити доставку піци в чужому, ворожому світі, де доставки піци не було. «Шляхетність» було лише одним зі слів, яким можна було назвати галас, який здіймають щодо неминучих проявів життя, але ж були й інші.

Вона відчула раптовий напад страху й самотності, але він швидко минув, після чого вона стала більш зібраною, розслабленою й забажала піти в туалет.