Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Одін хотів би просто залишитися у своїй лікарні, яку він обожнював. Та угода, завдяки якій він туди потрапив, була найчудовіша, і хоча вона мала свою ціну, цю ціну просто треба платити, от і все. Були нові реалії, і він навчився жити з ними. А ті, хто цього не зміг, просто страждатимуть від наслідків. Ніщо не буває з нічого, навіть для бога.

Після цієї ночі він зможе на невизначений час повернутися до свого життя у Вудсгеді, і це буде добре. Він так і сказав Гіллоу.

— Чисті білі простирадла, — говорив він, а Гіллоу лише кивав без виразу. — Лляні простирадла. Кожного дня чисті простирадла.

Гіллоу маневрував ліжком, щоб підняти його на чергову сходинку.

— Бути богом, Гіллоу, — продовжував Одін, — бути богом… ну, це було нечисто, ти мене слухаєш? Простирадлами ніхто не займався. Я маю на увазі справжній догляд. Ти можеш собі уявити? У моєму становищі! Батько Богів! Не було нікого, абсолютно нікого, хто прийшов би й сказав: «Пане Одвін», — тут він усміхнувся, — тут мене називають паном Одвіном. Вони не знають, з ким мають справу. Я думаю, що вони цього не витримають, а ти як гадаєш, Гіллоу? Але за весь цей час не було нікого, хто зайшов би й сказав: «Пане Одвін, я змінив вам постіль, у вас тепер чисті простирадла». Ніхто! Були лише постійні балачки про те, щоб щось розрубати, або щось спустошити, або розтрощити. Багато промов про могутні речі, про розтрощені речі, про тих, хто були поневолені іншими, але дуже мало уваги приділялося тоді пранню. Дай-но, я наведу тобі приклад…

Але його монолог був ненадовго перерваний прибуттям його транспортного засобу до великих дверей, які охороняла велика пітна істота, яка хитаючись заступила їм дорогу, вперши руки в боки. Лай Дак, який досі йшов попереду ліжка й зберігав напружене мовчання, поспішив уперед і швидко поговорив із пітною істотою, якій довелося нахилити свою червону пику до нього, щоб почути. Потім пітна істота миттєво раболіпно заховалася в своє жовте лігво, а божественний візок покотився вперед, до великих залів, палат і коридорів, з яких ревіло бурхливе відлуння й панував огидний сморід.

— Дай-но я наведу тобі приклад, Гіллоу, — продовжував Одін. — Візьмімо, приміром, це місце. Вальгаллу.

Зазвичай поворот на північ був вдалим маневром, бо призводив до відновлення відчуття розуму й здорового глузду [8] В англійській мові є ідіоматичний вираз «повернути на південь», що приблизно означає «змінитися на гірше». , але цього разу Діркові не вдавалося втекти від передчуття нещастя. Більш того, почався слабкий дощ, від якого мало стати трохи легше, але це був такий бридкий і огидний дощ, який лився з такого важкого неба, що він лише підсилив відчуття клаустрофобії й розчарування, що панували цієї ночі. Дірк увімкнув склоочисники, і вони почали бурчати, бо на лобовому склі було недостатньо дощу для витирання, тож він вимкнув їх. Дощ швидко вкрив лобове скло цятками. Дірк знову ввімкнув склоочисники, але вони досі відмовлялися визнавати, що ця мжичка варта їхніх зусиль, а тому обурливо скрипіли й пищали. Вулиці ставали підступно слизькими.

Дірк хитав головою. Він казав собі, що поводиться просто безглуздо, найгіршим з можливих способів. Він дозволив собі вигадувати те, до чого зазвичай відчував презирство. Він приголомшив себе цими шаленими фантазіями, які він збудував на такій малій кількості… ну, навряд чи це можна назвати доказами, скоріше це були припущення.

Нещасний випадок в аеропорті. Напевно, йому є просте пояснення.

Чоловік із молотом. То й що?

Сірий фургон, який Кейт Шехтер бачила в лікарні. У ньому немає нічого незвичайного. Дірк із ним мало не зіткнувся, але знов-таки, це цілком звичайна подія.

Машина для продажу Кока-Коли: її він не враховував.

Яким чином ця машина для продажу узгоджувалася з божевільними думками про стародавніх богів? Єдине пояснення, що спадало йому на думку, було надто сміховинне, щоб висловлювати його, і Дірк відмовився формулювати його навіть для себе.

Цієї миті Дірк збагнув, що проїжджає повз той самий будинок, в якому сьогодні вранці він зіткнувся зі своїм клієнтом, чию відтяту голову поклала на ввімкнений програвач платівок зеленоока диявольська істота, яка мала звичку розмахувати косою та контрактом і розчинятися в повітрі.

Він задивився на будинок, і коли від узбіччя прямо перед ним від'їхав синій «BMW», він врізався в нього ззаду й уже вдруге за сьогодні був змушений вискочити з машини, почавши кричати ще всередині.