Дэниел Киз - Доторк

— Просто, щоб зайняти чимсь руки. — Барні знизав плечима. — Нічого такого.

Але був ярлик і на покривалі, що приховувало Венеру.

— Ви ж розумієте, ми не зможемо оцінити художню цінність вашої роботи, — промовив Вейкрофт, і це вперше він зазвучав схвильовано. — Вам потрібно буде поставити справедливу ціну, враховуючи витрати на матеріали та вашу працю. Ну, розумієте, це витвір мистецтва, і ми, очевидно, не…

— Не переймайтеся, — зупинив його Барні. — Не потрібно мені за це платити. Облиште.

Проте Вейкрофт уже стягував покривало, і Барні надто пізно спохопився, не встиг його зупинити.

— Ой, вибачте. Я не знав… — Вейкрофт відійшов, розгублений від вигляду голої, у повний ріст, незакінченої, проте впізнаваної Карен, і розчервонівся так, ніби він зайшов у спальню, де вона роздягається. — Прошу, вибачте.

— Усе нормально, — заспокоїла вона його. — Коли він закінчить роботу, можливо, люди з усього світу дивитимуться. Як на ту оголену скульптуру перед Будинком газової компанії в Детройті [7] Тепер це Вудворд-авеню, 1 (One Woodward Avenue), в Детройті, перед якою розташована статуя оголеної жінки. . — Обернувшись до Барні, Карен випнула губи. — Але я думала, ти її не торкався з минулого місяця.

Вона бачила, що його це роздратувало.

— Трохи працював над нею. Мав кілька ідей, хотів спробувати. — На глині залишилися сліди, круг, де частину руки вишкребли, видаляючи радіоактивний пил, губи здавалися пожованими, а частину правого стегна між ногами зняли, наче ложкою для морозива. Карен затремтіла, коли побачила, що зробили з її копією.

Тоді раптом помітила, навіть крізь ці зміни, що обличчя статуї виглядає інакше, ніж тоді, коли вона востаннє її бачила. Очі були не її, а шия, вигнута під новим кутом, додавала більше якоїсь дивної маскулінності. Це все одно була Карен, але з якимись незначними змінами, одночасно знайомими й тривожними.

Барні швидко накрив статую тканиною й пішов по воду, щоб оббризкати. Карен ніколи про це не думала, але отак, під покривалом, скульптура виглядала наче стоячий труп.

— Не треба нічого записувати, — сказав Барні, змочуючи тканину. — Мені не треба ні за що тут платити. Це просто глина, я сам відновлю завдану шкоду.

— Але компанія наполягає на відшкодуванні за…

— Не меліть дурниць! — гаркнув він, побагрянівши. — Скульптура не має цінності, доки вона не готова. Доки я сам не скажу, що вона готова, — щось поза межами моєї уяви коштує стільки й стільки, — доти вона не має цінності. Я починав і знищував тисячі скульптур, і починання без закінчення нічого не варті. Заплатіть мені вісім баксів за глину, яку вони забрали, більше нічого.

Карен подалася за Вейкрофтом, коли вони піднялися нагору, розуміючи з погляду Барні, що він хоче, щоб вона його зрозуміла й погодилася, але вона все одно не могла йому допомогти. Те, що він разом з іншими вчинив з глиняною моделлю її самої, засмутило Карен більше, ніж вона очікувала.

Через дві години й десять тисяч доларів, після того як Вейкрофт із Ґерсоном пішли, Карен і Барні стояли в центрі своєї посмугованої червоним вітальні. Чек, як запевнив їх Вейкрофт, буде в їхніх руках протягом тижня. Тепер позначки та ярлики чітко демонстрували, де був радіоактивний пил, і від погляду на вирізану тканину з улюбленого м’якого крісла Барні й дірки в його твідовому піджаку та її халаті на Карен нахлинав жах іще гірший, ніж від лічильника Ґайґера. Смертоносний пил був тут… і тут… і тут, і його видалили, вирізавши з речей і скинувши ті частини у великі бочки з написом «ОБЕРЕЖНО: РАДІОАКТИВНИЙ МАТЕРІАЛ!». Він був тут увесь час, що вони з Барні дивилися телевізор, їли, сварились і кохалися за розкладом.

Була ще дірка, яку вони перед тим не помітили, біля верхівки однієї штори.

— Як воно взагалі так високо туди потрапило?

— Коли я поправляв струну жалюзі. Мабуть, торкнувся штори, коли піднімався драбиною. — Барні бачив, що Карен от-от розплачеться, і від цього почав злитися. — Що ти хочеш, щоб я зробив? Мені шкода. Я нічого не знав і ніяк не міг це контролювати. Я взагалі ніяк не пов’язаний з тим дурним інцидентом. Це могло статися з будь-ким, як повінь, чи торнадо, чи землетрус. Це, мабуть, відбувається з тисячами людей просто зараз — можливо, на початку не так зле, але немає ніякої, нахер, різниці, бо воно накопичується в кістках, на сраному радіоактивному депозиті, і тримається все життя. Тому просто тішся, що нема складного відсотка.

— І коли ті інші штуки почнуть з нами відбуватися, компанія ще нам допомагатиме чи ці десять тисяч доларів мають усе владнати?