Дэниел Киз - Доторк

Вона відвернулася, коли люди в комбінезонах виносили великі бочки з написами «ОБЕРЕЖНО: РАДІОАКТИВНИЙ МАТЕРІАЛ!». На під’їзній доріжці зона навколо машини була обнесена мотузками, на лобовому склі були стикери, а на дверній ручці — ярлик «НЕБЕЗПЕЧНО: РАДІОАКТИВНИЙ!» з бузковим трипелюстковим знаком на жовтому фоні, символом радіації, як їй віднедавна стало відомо.

— Навколо машини чисто, — говорив Ґерсон, — але всередині надто фонить, щоб працювати, та й сенсу нема. Ми її замкнули. Евакуатор скоро буде.

Карен думала, що, коли ці чоловіки поїдуть, вона зможе забути, що вони взагалі існували, але всередині будинок був увесь пошрамований знезараженням. Передпокій, вітальня й та частина кухні, яку видно з дверей, були розмічені червоною крейдою. Виглядало так, ніби все навколо лежало на якомусь графіку.

Ґерсон попросив вибачення.

— Вибачте за бардак. Вони намагаються бути обережними, але… — Він знизав плечима. — Вам доведеться трохи поприбирати.

На фоні червоних квадратів меблі здавалися ніби не на своєму місці. Деякі деталі зникли (парчеві крісла із золотим візерунком, які їм подарували батьки Карен), а на їх місці на підлозі з’явилися намальовані овали, які показували, що де стояло.

— Вони були дуже радіоактивні, — пояснив Ґерсон, прокашлюючись. — Очистити неможливо. Але «Нешнал моторз» відшкодує все втрачене чи пошкоджене через радіоактивність. Мені сказали запевнити вас, що компанія не скупитиметься.

Ґерсона, як вона дізналася, повідомили правильно. Менш ніж за годину після того, як пішов загін знезараження, прибув містер Вейкрофт із повноваженнями, як він сказав, розв’язувати питання їхньої компенсації за втрату чи пошкодження власності.

Містер Вейкрофт, що рухався короткими швидкими кроками й розкланювався направо й наліво, мовчки пританцьовував на розмальованій підлозі, а Барні з Карен ішли слідом. Він роздивлявся завдані збитки та ярлики, на яких були вказані зниклі предмети, і затягував:

— Ой Божечку. Діра в дивані ззаду. Скільки? — постукуючи ручкою по жовтому блокноті з підрахунками й демонструючи, що він готовий прийняти будь-яку названу суму.

Цифри, які вони йому називали, були очевидно надто низькі, обурливо низькі, і Вейкрофт це чітко показував своїм виразом обличчя. Але Карен була категорично проти того, щоб зискувати на цій ситуації. Коли вона роздивлялася штори в їдальні, одна з яких була всіяна дірками, і намагалася вирішити, скільки їй коштуватиме замінити лише одну, у містера Вейкрофта ввірвався терпець.

— Отже, місіс Старк, очевидно, що неможливо буде підібрати таку ж штору. Очевидно, що потрібен новий набір. — На цьому він нашкрябав собі «штори в їдальні — 200 дол.» й учтиво показав це їй. — Думаю, все чесно. Ви цього заслуговуєте. Компанія хоче, щоб вам щедро компенсували будь-які збитки, яких ви зазнали через цей нещасний випадок.

— Як ви мені компенсуєте нематеріальну цінність, спогади, пов’язані з утраченими речами? — запитала Карен. Але це його, здавалося, збентежило. Справа могла затягнутися, тож вона йому сказала, що то пусте.

Далі йшли меблі, штори, скатертини, одяг і все інше, що команда знезараження мусила забрати чи знищити. Коли дійшли до машини, Вейкрофт наполягав, щоб їхній «Пісмейкер ровер» замінили на новий «Пісмейкер кастом ІІ».

— Зрештою, було б нечесно пропонувати вам уживану машину, яка може бути в гіршому стані, ніж ваша. Та й узагалі, як працівник «Нешнал моторз», ви заслуговуєте на знижку.

— Очевидно, — сказав Барні, і їй захотілося його вщипнути. Коли настав час перевірити студію в підвалі, Карен бачила, що Барні не хоче туди спускатися, доки Вейкрофт не наполіг, що будинок треба перевірити «від носа до корми», щоб упевнитися, що все «по-бристольськи!» [6] Shipshape and Bristol fashion — вислів, поширений серед моряків, через те що на час його виникнення (середина ХІХ століття) порт Бристоля вважали одним з найбагатших і найкомфортніших. . Вона усвідомила, що саме ті морські фразочки змусили Барні здатися. За спиною Вейкрофта він удав, що підтягує штани вперед і вгору, ніби моряк, що зараз станцює джигу, і підморгнув їй. Карен ледве стримала смішок. Вейкрофт по-своєму робив цю ситуацію терпимою.

Їй сумно було дивитися на студію Барні через сітку червоних ліній. Усі його роботи склали вздовж дальньої стіни. Жовтий ярлик позначав місце, звідки забрали ганчірки, також були ярлик і позначка на місці, де раніше стояла ванна з глиною. Карен не знала, що він останнім часом працював унизу.