Туо, звичайно, не знав, якi дискусiї точаться навколо його особи, i продовжував жадiбно вчитися. Книжки iз всесвiтньої iсторiї неначе ковтав. Кожного дня вимагав нових i нових.
Якось аж зiтхнув, повертаючи Анiтi черговий фолiант:
- Ну й iсторiя ж у вас...
- Нашої країни? - з чемностi спитала Анiта.
- Всiх країн i племен. Вождi, фараони, царi, iмператори, королi, президенти... Просто смiшно, комедiя.
- Чому комедiя?
- Люди творять собi iдолiв. Дикунство! Хiба отi царi не з таких самих клiтин збудованi?
Анiта заспiшила з палати.
Але доручення головного лiкаря - доставляти з бiблiотеки всi книги, яких тiльки не попросить їхнiй запеклий читач - виконувала ретельно. Переглядаючи список прочитаних книг, її шеф вiдзначав, що тут є певна система: пiсля загальної iсторiї пацiєнт взявся за iсторiю науки i технiки, потiм проштудiював iсторiю мистецтва, ознайомився з демографiєю, основними релiгiйними системами. Та коли вiн протягом якихось десяти днiв прочитав... усю Британську енциклопедiю, головний лiкар знизав плечима i бiльше не цiкавився, якi книги носить пацiєнтовi Анiта.
Одного разу Туо попросив принести йому Каталог зiрок i Атлас неба.
- Я хочу, - пояснив Анiтi, - вивчити ваше зоряне небо, щоб i самому поглянути i вам показати свою рiдну зiрку. Отодi я вже, певно, остаточно видужаю!
I ось одного погожого вечора Туо попросив Анiту вийти з ним "пiд зорi".
- Бачите, он сузiр'я Лiри? Паралелограм iз зiрок.
- Бачу.
- А оту найяскравiшу, ледь синювату?
- Бачу.
- Ото Вега, моя рiдна зiрка, моє сонце.
- Ви звiдти, Туо?
- Звiдти.
- А чому ж ви такий самий, як i земляни?
- Бо ми - близькi родичi. I якщо бути точним, то я не такий самий, хоча б колiр шкiри...
- Так, антропологи це вiдзначили, але вiдхилення незначне, вкладається в рамки природних аномалiй.
- Незначне... - замислено повторив Туо. - Суть навiть не в цьому. Людство Землi роздрiблене, його шляхи небезпечнi - ось що значне!
- Ну, гаразд, гаразд, - заспокоювала дiвчина, - годi про це.
Вона знала, що цiєї теми краще не чiпати, бо Туо вiдразу нервує i з великим запалом говорить про нерозумне ворогування держав, глобальне лихо, вселюдську катастрофу i таке iнше - тобто починається, як каже головний, маячня.
Туо подивився їй у вiчi i спитав:
- Анiто, невже й ви менi не вiрите?
- Оте "ви" було сказане з таким притиском, що зачепило їй якусь струну, змусило подумати.
- Я... розумiєте... це ж... нав'язливi iдеї.
"А чому, власне, цього не може бути? - раптом з'явилась думка. - Чому? Ще в давнину вченi писали про життя на iнших планетах..."
Туо взяв її долоню в свою i легенько стиснув.
- Спасибi, Анiто, я бачу, що ви... починаєте менi вiрити...
Раптом обiзвалася якась пташина - чи спросоння пискнула, чи щось її потурбувало. Туо закляк, дослухаючись, i коли знову почув писк, прошепотiв:
- Пташенята... Це ми їх розбудили. Ходiмо...
В палатi Туо запросив Анiту сiсти в крiсло i сам сiв навпроти.
- Я вас довго не затримаю, Анiто, - почав вiн, старанно добираючи слова. - Почуваю я себе добре, вважаю, що вже цiлком здоровий. Та ви й самi це бачите i знаєте. А головний лiкар тим бiльше. Чому ж мене й досi не виписують з клiнiки?
- Певне, хочуть, щоб ви змiцнiли остаточно.
- А в мене складається враження, що... мене вивчають. Я вас прошу завтра вранцi повiдомити головного лiкаря про моє бажання залишити клiнiку... Передайте, що я прошу його прийняти мене пiсля снiданку - я все йому розповiм, розвiю останнi сумнiви щодо стану мого здоров'я.
Анiта помовчала, а потiм спитала:
- А що ви збираєтесь робити, вийшовши з лiкарнi?
- Зустрiтися з ученими, багато мандрувати, знайомитись з життям землян.
- Для того, щоб подорожувати - потрiбнi грошi. Вони в вас є?
Туо неначе прокинувся зi сну:
- Ах, так, у вас без грошей не можна обiйтися... Так, так. А може, менi, як гостевi з далекої планети... о, бачу по вашому обличчю, Анiто, ви якось болiсно сприймаєте мої розповiдi про Вегу i її планетну сiм'ю... треба розширювати дiапазон свого мислення, люба дiвчино! Так, може, менi нададуть можливiсть безплатно об'їхати праматiр Землю? Як ви гадаєте?
- Це мало ймовiрно. У нас нiчого без грошей не робиться, нiчого.
- А де ж одержати... грошi?
- Треба їх заробити. У вас є якийсь фах?
- О, звичайно, є! I не один. Спочатку я... як би це сказати? Ага, щось на зразок iнженера...
- На зразок iнженера? - усмiхнулася Анiта. - Вас нiде не приймуть.
- Чому?
- Бо потрiбнi не "на зразок", а хорошi, справжнi iнженери.
- Ну, щодо рiвня квалiфiкацiї... в нас iнженерна думка набагато попереду земної, не менше як на десяток тисяч рокiв... о, знову ваше обличчя мiниться...
Читать дальше