Айзек Азимов - Фундація

Для народу Анакреона він був первосвящеником, представником Фундації, яка для цих «варварів» була найвищою загадкою та фізичним центром релігії, що з допомогою Гардіна створювалася протягом останніх трьох десятиліть. Таким чином він отримував благоговіння, від якого все більше втомлювався, оскільки в глибині душі зневажав ритуал, центром якого був.

Але для короля Анакреона — і старого, і молодого, який тепер був на троні, — він був просто послом держави, якої і боялися і якій заздрили.

Загалом це незручна робота, і його перша за три роки подорож до Фундації, хоч і була викликана тривожним інцидентом, сприймалася ним як щось на кшталт свята.

Оскільки він уже не вперше подорожував в атмосфері абсолютної таємності, він знову скористався епіграмою Гардіна про користь від простоти.

Він переодягнувся в цивільне — що вже само по собі було святом — і сів на пасажирський рейс другого класу до Фундації. Опинившись на Термінусі, він проштовхався крізь натовп у космопорті й викликав міську раду з громадського візіфону.

Він сказав:

— Мене звати Джен Сміт. У мене призначена зустріч із мером у другій половині дня.

На другому кінці ефектна молода леді з байдужим голосом зробила ще одне з’єднання, обмінявшись кількома словами, а потім сухим, механічним тоном сказала Верісофу:

— Мер Гардін чекатиме вас за півгодини, сер, — і екран згас.

Після цього посол Анакреона купив останній номер «Термінуського журналу», неквапливо пройшовся Ратушним парком і в очікуванні, присівши на першу порожню лавку, почав читати — колонку редактора, спортивну та гумористичну сторінки. Коли півгодини майже минули, він засунув журнал під пахву, зайшов до міської ради й відрекомендувався в приймальній.

Роблячи все це, він залишився абсолютно невпізнаним, бо з того часу, як навчився бути абсолютно простим, ніхто жодного разу не озирнувся йому вслід.

Гардін глянув на нього й усміхнувся.

— Візьміть сигару! Як пройшла поїздка?

Верісоф узяв сигару.

— Цікаво. У сусідній каюті був священик, який летів сюди для того, щоб пройти курс із приготування радіоактивних синтетиків, — ну, ви знаєте, для лікування раку…

— І він, звичайно, не називав їх радіоактивними синтетиками?

— Гадаю, що ні! Для нього це була Свята Їжа.

Мер усміхнувся.

— Продовжуйте.

— Він втягнув мене в богословську дискусію і з усіх сил намагався витягти мене з огидного матеріалізму.

— І так і не впізнав у вас первосвященика?

— Без моєї багряниці? До того ж, він був зі Смирно. Це був цікавий досвід. Дивовижно, Гардіне, наскільки міцно вкоренилася ця наукова релігія. Я написав нарис на цю тему — виключно для власного задоволення; він не буде ніде опублікований. Якщо глянути на це питання з соціологічної точки зору, то здається, що коли стара Імперія почала розкладатися тут, на Периферії, наука у своєму справжньому вигляді втратила силу в зовнішніх світах. Для того, щоб її прийняли знову, вона мала представити себе в іншій подобі, і саме це й зробила. Це чудово працює.

— Цікаво! — Мер поклав руки на потилицю й раптом сказав: — Розповідайте про ситуацію на Анакреоні!

Посол насупився й витягнув з рота сигару. З огидою глянув на неї і загасив.

— Ну, справи дуже погані.

— Інакше вас би тут не було.

— Так, навряд чи. Стан справ такий. Головною людиною на Анакреоні є принц-регент Вініс. Він — дядько короля Лепольда.

— Знаю. Але ж Лепольд наступного року стає повнолітнім, чи не так? Здається, у лютому йому буде шістнадцять.

— Так. — Посол помовчав, а потім з іронією додав: — Якщо доживе. Батько короля помер за підозрілих обставин. Під час полювання в груди йому влучила голка-куля. Було оголошено, що це нещасний випадок.

— Гм-м. Здається, я пам’ятаю Вініса в той час, коли я був на Анакреоні, коли ми вигнали їх із Термінуса. Це було ще до вас. Але розберімося. Якщо я правильно пам’ятаю, це був похмурий молодий тип, з чорним волоссям, з косим правим оком. Ще він мав кумедний гачкуватий ніс.

— Це він і є. Гачкуватий ніс і косоокість залишилися, а от волосся вже сиве. Він грає в брудну гру. На щастя, він найбільший дурень на планеті. До того ж уважає себе хитрим, мов чорт, що робить його дурість більш помітною.

— Так зазвичай і буває.

— У його розумінні розбити яйце означає вистрілити в нього з атомного бластера. Я був свідком того, як він намагався накласти податок на храмову власність за два роки після смерті старого короля. Пам’ятаєте?