Айзек Азимов - Фундація

— Але ж ви домовилися…

— …про заслання на Термінусі? Чому б і ні? — Він поклав пальці на певне місце на столі, й позаду нього відсунулася невеличка частина стіни. Це могли зробити лише його власні пальці, бо сканер, умонтований у стіл, реагував лише на них.

— Усередині ви знайдете кілька мікрофільмів, — сказав Селдон. — Візьміть той, що позначений літерою «Т».

Ґаал зробив це й почекав, доки Селдон уставив плівку в проектор і передав юнаку пару лінз. Ґаал налаштував їх і почав дивитися фільм, що розгортався в нього перед очима.

Він зронив:

— Але тоді…

— Що вас дивує? — запитав Селдон.

— Ви готувалися до виїзду протягом двох років?

— Двох з половиною. Звичайно ж, ми не могли бути впевненими, що він обере Термінус, але сподівалися, що так буде, і діяли відповідно до цього припущення…

— Але чому, докторе Селдон? Чому ви домовилися про заслання? Хіба не краще було б контролювати події тут, на Тренторі?

— Є кілька причин. Працюючи на Термінусі, ми матимемо підтримку Імперії без усіляких побоювань, що ми можемо поставити під загрозу імперську безпеку.

— Але ви викликали ці побоювання, щоб змусити їх відправити вас на заслання. Я однаково не розумію.

— Двадцять тисяч родин, імовірно, не поїхали б на край Галактики з власної волі.

— Але навіщо їх потрібно до цього змушувати? — Ґаал зробив паузу. — Можна мені дізнатися?

Селдон відповів:

— Ще ні. Поки цього достатньо — ви знаєте, що один із наукових притулків буде засновано на Термінусі. Ще один — на іншому кінці Галактики, скажімо, — він усміхнувся, — на краю зірок. Що ж стосується решти, то я скоро помру і ви побачите більше, ніж я. Ні-ні. Обійдімося без шоку та добрих побажань. Мої лікарі кажуть, що я проживу не більше, ніж рік чи два. Але я зробив у житті все, що хотів, і за таких обставин, коли краще було померти.

— А що буде після того, як ви помрете, сер?

— Що ж, цим займуться мої наступники — можливо, навіть ви самі. І ці наступники зможуть використати останній штрих у схемі і спровокувати бунт на Анакреоні в потрібний час і в правильному порядку. Після цього події можуть розвиватися самі.

— Не розумію.

— Зрозумієте. — Зморшкувате обличчя Селдона ставало спокійним і водночас утомленим. — Більшість полетить на Термінус, але дехто залишиться. Це буде легко влаштувати. Але що стосується мене, — завершив він пошепки, так тихо, що Ґаал ледве почув, — я свою справу зробив.

Льюїс Піренн занурився в роботу, сидячи за столом у добре освітленому кутку кімнати. Потрібно було координувати робочий процес, організовувати зусилля, уплітати нитки в певний візерунок.

Минуло вже п’ятдесят років; п’ятдесят років на те, щоб облаштуватися та перетворити видавництво Енциклопедії Першої Фундації на злагоджений робочий підрозділ. П’ятдесят років на збір первинного матеріалу. П’ятдесят років на підготовку.

Це було зроблено. Ще п’ять років, і перший том найбільш монументальної праці, що будь-коли планувалася в Галактиці, побачить світ. А потім з інтервалом у десять років — як за годинником — з’являтимуться том за томом. Разом з ними виходитимуть додатки — спеціальні статті про події, що становлять поточний інтерес, доки…

Піренн неспокійно заворушився, коли на його столі невдоволено забурмотів приглушений дзвінок. Він майже забув про зустріч. Натиснув кнопку, щоб відчинити двері. Краєчком ока він побачив широку фігуру Сальвора Гардіна, який увійшов усередину. Піренн не підвів голови.

Гардін усміхнувся. Він поспішав, але знав, що краще не ображатися на безцеремонне поводження Піренна з усіма, хто турбує його під час роботи. Він умостився в кріслі по інший бік столу й став чекати.