Станіслав Лем - Едем

— Гей! — крикнув раптом Лікар. — Гей! Я знайшов!

Усі підбігли до нього. Він стояв над довгим, кількаметровим валом грунту, зовні утрамбованого й подекуди вкритого клаптями блискучої тонкої плівки.

— Таке враження, ніби це й справді якийсь дощовий черв’як, — приголомшено пробелькотав Фізик.

— З огляду на це доведеться ночувати в ракеті, — вирішив раптом Координатор. — Спершу обшукаємо її для певності, а відтак закриємо люк.

— Ти що, справді? Та це ж займе у нас цілу ніч — ми ні разу ще не зазирали до всіх приміщень! — простогнав Хімік.

— І вже ж таки іншого виходу я не бачу.

Вони покинули накачаний намет напризволяще й пірнули в тунель.

Час минав, а люди ретельно обходили корабель, освітлюючи всі закамарки. Фізикові здалося, що в навігаційній уламки панелей перекладено з місця на місце, але ніхто не був цього певен. Потім у свою чергу засумнівався Інженер: він не був певен, чи залишив інструменти, якими вони майстрували мотики, в тому самому положенні, в якому застали їх зараз.

— Та годі вже вам, — нетерпляче урвав їх Лікар. — Нема коли гратися в детективів — скоро дві години!

Спати полягали на матрацах, знятих із койок, о третій, і то тільки тому, що Інженер запропонував не оглядати обидва яруси машинного відділення, а замкнути зсередини двері в сталевій переділці, які вели туди. Повітря в замкненому приміщенні було задушливе, в ньому висів якийсь неприємний запах. Люди падали від утоми і тільки-но скинули з себе черевики й комбінезони, тільки-но погасили світло, як їх відразу ж здолав важкий, неспокійний сон.

Лікар прокинувся зі свіжою головою. Довкола все тонуло в глибокій темряві. Він підніс до очей годинник, але довго не міг зрозуміти, котра зараз година: час чомусь ніяк не хотів співіснувати з непроглядним мороком — Лікар забув, що він перебуває в ракеті. Нарешті за вінчиком зелених іскорок на циферблаті він визначив, що скоро восьма. Це його здивувало. Так мало спати! Він незадоволено щось буркнув, хотів уже був повернутися на другий бік і раптом заціпенів.

У глибині корабля щось діялося — він про це швидше здогадувався, ніж чув. Підлога злегенька двигтіла. Десь далеко щось дзенькнуло, звук був дуже слабенький, але Лікар відразу ж сів на постелі. Серце його прискорено закалатало.

«Повернулося! — подумав він про створіння, чиї слизисті сліди виявив Фізик. — Силкується відкрити вхідний люк», — знову майнуло йому в голові.

Корабель зненацька затремтів, неначе якась гігантська сила хотіла його ще глибше втиснути в грунт. Хтось неспокійно застогнав уві сні. Лікареві на мить здалося, що волосся його обертається на розпечені дротини. Корабель важив шістнадцять тисяч тонн! Підлога задвигтіла нерівномірним, рваним дрожем. Раптом він усе зрозумів.

Це працював один із рушійних агрегатів! Хтось його запустив!

— Вставайте! — крикнув Лікар, навпомацки шукаючи ліхтарик.

Люди посхоплювалися з постелей, наштовхуючись один на одного в непроглядній пітьмі, залунали розгублені вигуки. Нарешті Лікар знайшов ліхтарик і, ввімкнувши його, в кількох словах пояснив, що діється. Інженер, який іще не зовсім прочумався від сну, прислухався до віддаленого звуку. Корпус ракети ще кілька разів різко здригнувся, а відтак повітря сповнилося інтенсивним виттям.

— Компресори лівих сопел! — крикнув він.

Координатор мовчки застібав комбінезон, решта членів екіпажу квапливо одягалися. Інженер, як був у сорочці й гімнастичних штанах, вихопив у Лікаря з рук ліхтарика й вискочив у коридор.

Всі кинулися за ним.

— Що ти хочеш зробити?

Він побіг до навігаційної. Підлога дзвеніла й вібрувала дедалі відчутніше.

— Ось-ось зірве лопаті! — видихнув Інженер і розчахнув двері до навігаційної, очищеної від грунту непроханим гостем.

Підбігши до головного рубильника, він перекинув важіль. У кутку загорілася одна лампочка. Інженер і Координатор витягли зі стінної шафи електрожектор, вийняли його з футляра й квапливо під’єднали до зарядних клем, Контрольний прилад був розбитий, але поздовжня трубка на стволі спалахнула блакитним світлом — струму для заряджання вистачало!

Підлога гарячково тремтіла, все, що було не закріплене, підстрибувало, на полицях тряслися металеві інструменти, якась скляна посудина упала й з брязкотом розбилася. Рештки пластикового облицювання дедалі гучніше резонували. Раптом запала мертва тиша, й тієї ж миті згасла єдина лампочка. Лікар відразу ж увімкнув ліхтарик.