Станіслав Лем - Голос Неба

То був цікавий тип. Він виконував функції постачальника матеріалів, але ще й… банкіра і навіть духовного розрадника сили-силенної маніяків, які колись прагнули тільки збудувати perpetuum mobile або обчислювали квадратуру кола, а сьогодні винаходять різноманітні види лікувальної енергії, розробляють теорію космогенезу і дошукуються способів застосування телепатичних явищ у промисловості. Таким людям замало паперу й олівця; для побудови «орготронів», детекторів «суперсенситивних» флюїдів, електричних паличок, що самі шукають воду, нафту і скарби (звичайні вербові палички — то вже анахронізм, старий мотлох), потрібні численні, часто-густо важкодоступні й дорогі матеріали. Свенсон за певну суму доларів умів дістати їх хоч би й з-під землі. До його контори вчащали парафізики й оргоністи, творці телепаторів і пневматорів, з допомогою яких можна було повсякчас підтримувати зв’язок з духами; перебуваючи, таким чином, на найнижчому рівні наукової сфери, там, де вона непомітно переходить у сферу, що підлягає вже психіатрам, Свенсон, однак, засвоїв певну суму корисних відомостей, бо навдивовижу добре орієнтувався в тому, на що якраз був найвищий попит у схибнутих титанів духу.

Він, зрештою, не гребував і заробітком нижчого гатунку, постачаючи, наприклад, невеликим лабораторіям хімічні реактиви сумнівного походження; в його житті не було такого періоду, коли б його не притягали до участі у судовому процесі, хоча він уникав в’язниці, балансуючи на грані дозволенного. Мені завжди подобалося вивчати психологію таких, як Свенсон. На мою думку, він не був ані «чистим» шахраєм, ані циніком, що наживається на чиїхось відхиленнях від норми, хоча, здається, мав досить здорового глузду, аби усвідомлювати, що переважна більшість його клієнтів ніколи не здійснить своїх ідей. Були серед них такі, якими він опікувався, надаючи їм апаратуру у кредит, навіть коли вже не можна було цілком довіряти їхній платоспроможності. Мабуть, ті підопічні чимось вабили його до себе, як і мене — тип людей, подібних до нього. Він вважав справою своєї честі добре обслужити клієнта, тож, коли хтось конче потребував кісток носорога, бо сконструйований з іншого матеріалу пристрій залишився б німий на поклик духів, він діставав саме кістки носорога, а не волячі чи баранячі; принаймні мене в цьому запевняли.

Одержуючи — а може, купуючи, — стрічки від невідомої йому людини, Свенсон мав у цьому свій інтерес. Він достатньо розумівся на фізиці, щоб знати — на стрічках записано так званий «чистий шум», і йому спало на думку укладати з допомогою цих стрічок так звані лотерейні таблиці. Такі таблиці — їх іще називають серіями випадкових чисел — потрібні для багатьох видів досліджень; їх або укладають спеціально запрограмовані обчислювальні машини, або одержують за допомогою обертових дисків, краї яких позначені цифрами, що фіксуються нерегулярними спалахами точкової лампи. Таблиці можна виготовляти й іншими способами, але ті, хто цим займається, часто мають халепу, бо одержані серії рідко коли бувають достатньою мірою «випадкові»; коли докладно вивчити їх, то можна виявити, що окремі цифри з’являються з більш-менш явною регулярністю і чомусь схильні — надто в довгих серіях — випадати частіше від інших. А цього досить, щоб визнати таку таблицю непридатною. Отже, свідомо утворити «абсолютний хаос», до того ж у «чистому вигляді», — не завжди легке завдання. Водночас на такі таблиці існує сталий попит. Тож Свенсон розраховував на непоганий зиск, тим більше, що його швагер працював складачем-лінотипістом в одній з університетських друкарень; саме в ній друкувалися оті таблиці, які Свенсон потім продавав, висилаючи їх поштою, тобто без посередництва книготорговців.

Якийсь із примірників таблиць потрапив до рук Д. Ф. Н. Лейзеровітца, людини такої ж непевної. Так само, як Свенсон, Лейзеровітц відзначався неабиякою заповзятливістю, теж з відтінком своєрідного ідеалізму, бо не все робив тільки задля грошей. Лейзеровітц був не тільки членом, а інколи й засновником багатьох ексцентричних товариств, типу Ліги дослідження літаючих тарілок, і часто потрапляв у скрутне фінансове становище, бо у бюджетах цих товариств виявлялися незрозумілі збитки. Проте ніколи не вдавалося довести, що Лейзеровітц допустився зловживань. Цілком можливо, що він просто був недбалий.

Усупереч трьом літерам «Д. Ф. Н.» перед прізвищем, Лейзеровітц не закінчив фізичного факультету й не мав права називати себе «доктором фізичних наук». Хоч скільки силкувавсь я загнати його на слизьке в цьому питанні, він твердив, що скорочення «Д. Ф. Н.» означає всього лише псевдонім, яким він підписує свої статті, а саме «Дуглас Філіпп Невус». І справді, як «Д. Ф. Н. Лейзеровітц» він писав до багатьох науково-фантастичних журналів, був відомий у колах любителів цього жанру як доповідач на численних з’їздах і конференціях, де виступав на «космічні» теми. Спеціальністю Лейзеровітца були сенсаційні відкриття, які йому щастило робити принаймні двічі на рік. До речі, він заснував музей, де було зібрано експонати, нібито залишені пасажирами «літаючих тарілок» у різних місцях Сполучених Штатів; одним з таких експонатів був обстрижений, пофарбований у зелений колір і заспиртований мавп’ячий ембріон, — я бачив його фотографії. Ми недооцінюємо того, яка сила-силенна аферистів і божевільних напхалася в простір, що являє собою проміжок між сучасною наукою і психіатричною лікарнею.