Річард Бах - Ілюзії

Як на мене, все це звучало переконливо.

— Навiть якби Правило змiнити таким чином: Роби iншим те, чого вони самi собi хочуть, — то нам не дано знати, як хтось, крiм нас самих, хоче, щоб йому зробили. А що насправдi означає Правило i як чесно ми його застосовуємо — на це є така формула: Роби iншим те, що тобi самому до вподоби їм робити. Пiдходь з цим правилом до мазохiста — i тобi не треба буде бити його батогом, бо саме цього вiн хоче вiд iнших. I не доведеться кидати крокодило-поклонника в яму до крокодилiв. — Я поглянув на Дона. — Надто велемовно?

— Як завжди, Рiчарде. Ти втратиш дев’яносто вiдсоткiв своєї аудиторiї, поки не навчишся говорити коротко!

— А що поганого, як я i втрачу дев’яносто вiдсоткiв своєї аудиторiї? — пальнув я у вiдповiдь. — Що поганого, як я втрачу i всю мою аудиторiю? Я знаю те, що я знаю, i кажу те, що кажу! I якщо це не так — отодi вже справи дуже кепськi. А повiтряна прогулянка коштує три долари готiвкою!

— Знаєш що? — Шiмода пiдвiвся, зчищаючи з джинсiв сiно.

— Що? — нетерпляче запитав я.

— Ти щойно успiшно завершив курс навчання. I як воно тепер — почувати себе Учителем?

— Я з бiса розчарований.

Дон поглянув на мене з посмiшкою, що не пiддається визначенню.

— Звикай до цього, — мовив вiн.

Крамницi металевих виробiв завжди мiстяться в довгих будiвлях, i полицi там неначе йдуть у вiчнiсть.

Я вишукував потрiбний менi товар у темнiй глибинi полиць такої-от крамницi Гейворда. А потрiбнi менi були гайки на три восьмих дюйма, болти та пружнi шайби для хвостового костиля «Флiта». Тим часом Шiмода терпляче тинявся по крамницi, бо, певна рiч, нiяких металевих виробiв не потребував. Уся економiка збанкрутувала б, подумав я, коли б усi були такi, як вiн, i виготовляли все потрiбне з уявних форм i самого повiтря, а механiзми ремонтували без запасних частин, не докладаючи рук.

Нарештi я знайшов пiвдюжини потрiбних менi болтiв i перенiс їх до каси, де господар розважався негучною музикою. «Зеленi рукави» — мелодiя, що щасливо супроводила мене змалечку, тепер звучала на лютнi, музика якої долинала з прихованої стереосистеми — дивини для мiстечка, що мало чотири сотнi населення.

Як виявилося, це була дивина й для самого Гейворда, бо нiякої радiоапаратури в крамницi не було. Вiдхилившись на дерев’яному стiльцi бiля каси, господар сидiв i слухав, як Месiя грає на дешевiй шестиструннiй гiтарi, яку вiн узяв просто з полицi. Звук був приємний. Я тихенько заплатив свої сiмдесят три центи й залишився стояти бiля каси, наново зачарований знайомою мелодiєю. Можливо, через металiчний звук цього дешевого iнструмента, а може, через щось iнше, але та музика нагадувала про далеку туманну Англiю якогось iншого столiття.

— Дональде, це прекрасно! Я й не знав, що ти вмiєш грати на гiтарi.

— Не знав? То ти уявляєш собi, що хтось мiг пiдiйти до Iсуса Христа, дати йому в руки гiтару, а вiн сказав би: «Я не вмiю грати на цiй штуцi»? Чи сказав би вiн так?

Шiмода поклав гiтару на мiсце i вийшов на осоння.

— Або хтось заговорив би росiйською чи перською мовою. Невже ти гадаєш, що будь-який учитель, гiдний своєї аури, не зрозумiв би, про що йдеться? Чи не змiг би сiсти за кермо тягача «Д-10», чи пiдняти в небо лiтак?

— То ти справдi знаєш i вмiєш усе?

— Так само, як i ти, Я знаю тiльки те, що я знаю все.

— I я теж можу грати на гiтарi? Отак, як i ти?

— Нi, ти б грав у своєму власному стилi, який рiзнився б вiд мого.

— Як би я це робив? — Я, звiсно, не мав намiру бiгти назад до крамницi й купувати гiтару. Просто менi було цiкаво.

— Досить зректися всiх своїх обмежень та упереджень, нiби ти не вмiєш грати. Доторкайся до iнструмента так, нiби це частина твого життя в якомусь перемiнному життєвому термiнi. Знай: добре грати на гiтарi — це для тебе звичайна рiч, дай своєму пiдсвiдомому «я» опанувати твоїми пальцями i грай.

Колись я читав про навчання пiд гiпнозом: студентам навiювали, нiби вони майстри мистецтв, i вони грали, малювали i писали незгiрше за справжнiх митцiв.

— Це важко, Доне, позбутись упередження, нiби я не можу грати на гiтарi.

— Тодi й грати буде важко. Тобi будуть потрiбнi довгi роки практики, перше нiж ти наважишся дати собi дозвiл i твiй свiдомий мозок нарештi скаже тобi, що ти досить страждав, аби здобути право на добру гру.

— Чому ж тодi не треба було так багато часу, щоб навчитися лiтати? Це теж мало б бути важко, та я опанував усi навички доволi швидко.