Річард Бах - Ілюзії

— Нi.

— А взагалi, тi часи пам’ятаєш, Рiчарде?

— Ну звiсно, що пам’ятаю. Ти мав тодi такий самотнiй вигляд. Раптом, нi з сього, нi з того. А от що я тодi казав, не пригадую.

— Ти сказав, що коли я залежу вiд того, чи уважно слухають мене люди, то й моє щастя залежить вiд когось iншого. Ось те, чого я прийшов сюди навчитися: не має значення, чи я спiлкуюся, чи нi. Я обрав увесь цей життєвий термiн, щоб подiлитися з ким-небудь таємницею методу, за яким збудовано цей. свiт, але я мiг обрати його й задля того, щоб нiчого не сказати. Сущому не потрiбно, щоб я повiдав людям, як воно дiє.

— Це очевидно, Доне. Таке я мiг тобi сказати.

— Красно дякую. Я знайшов думку, дiйти якої менi коштувало цiлого життя, це, сказати б, пiдсумок усього, а вiн кидає: «Це очевидно, Доне».

Вiн засмiявся, але водночас i посмутнiв, i в ту мить я не мiг пояснити чому.

За день перед тим Посiбник давав самi застереження.

Якусь хвилю це був звичайний собi невеличкий гурт людей, що чекали своєї черги полiтати. Лiтак Шiмоди пiдрулив до них i плавно зупинився. Пасажирiв обвiяло вихорем вiд пропелера. Я спостерiгав цю повсякденну сцену з верхнього крила «Флiта», де заливав бензин у бак. А наступної митi розлiгся схожий на вибух звук, неначе лопнула шина. Натовп теж наче вибухнув i кинувся навтьоки. Та шини «Тревел-ейра» залишилися цiлiсiнькi. Як i ранiше, торохкотiв на холостих обертах мотор. Але в перкалi пiд пiлотською кабiною зяяла дiра, з фут завширшки. Шiмоду притиснуло до протилежної стiнки, голова його впала на груди, тiло було нерухоме, так нiби вiн нагло помер.

Менi вистачило кiлькох тисячних часток секунди, щоб збагнути: Дональда Шiмоду пiдстрелили, — i ще мить пiшла на те, щоб вiдкинути канiстру, зiскочити з крила й побiгти до нього. Це скидалося на епiзод з кiнофiльму чи любительської вистави: чоловiк з рушницею чимдуж бiг разом з усiма так близько вiд мене, що я мiг би зарубати його шаблею, коли б мав її. Тепер я пригадую, що в ту мить навiть не звернув на нього уваги. Я не був нi розлючений, нi приголомшений, нi нажаханий. Єдине, що тодi важило, — якнайшвидше добiгти до кабiни «Тревел-ейра» i поговорити з моїм другом.

Вiн мав такий вигляд, наче в нього влучила бомба: лiва частина тiла являла собою шмаття шкiри й одягу, м’яса й кровi, суцiльне вологе червонясте мiсиво.

Голова його прихилилась до ручки бензопiдсосу, бiля нижнього правого кутка приладової панелi, i менi подумалося: якби вiн застебнув ременi безпеки, його б не кинуло так далеко вперед.

— Доне! Все гаразд? — То була мова дурня.

Вiн розплющив очi i усмiхнувся. Його обличчя було забризкане кров’ю.

— Рiчарде, як усе воно виглядає?

Коли я почув його голос, менi враз полегшало. Коли вiн мiг говорити, коли вiн мiг думати, то все мало бути добре.

— Розумiєш, якби я не знав тебе краще, друже, я б сказав, що ти маєш деякi проблеми.

Дон не поворухнувся, лише голова його трохи сiпнулась, i раптом я злякався знов — i не так кривавого мiсива, як оцiєї нерухомостi.

— Не думав, що ти маєш ворогiв.

— Я й не маю їх. Це був… друг. Краще не мати… Деякi ненависники привносять всiлякi прикрощi… в своє життя… вбиваючи мене.

Крiсла й боковi панелi кабiни рясно заюшила кров. Тiльки вiдмити «Тревел-ейр» буде неабияка морока, хоча сам лiтак не зазнав великих пошкоджень.

— Це мало статися, Доне?

— Нi… — вiдказав вiн ледь чутно, майже видихнув. — Та я думаю… менi до вподоби драми.

— Ну ж бо, берися до дiла! Зцiлюйся! З таким натовпом нам вистачить роботи до вечора!

Але поки я отак жартома пiдбадьорював його, мiй друг Дональд Шiмода, попри всi свої знання та усвiдомлення реальностi, посунувся ще на один останнiй дюйм до ручки бензопiдсосу i пустився духу.

У вухах менi загуркотiло, свiт похитнувся, i я ковзнув униз по роздертому фюзеляжу в червону й вологу вiд кровi траву. У мене було таке вiдчуття, нiбито вага Посiбника в моїй кишенi перехилила мене набiк, а коли я торкнувся землi, вiн випав, i вiтер почав повiльно гортати його сторiнки.

Я механiчно пiдняв книжку. Отак воно й закiнчується, подумалося менi, i, виходить, усе сказане Учителем, — лише краснi слова, що неспроможнi врятувати його вiд першого ж нападу якогось скаженого собаки серед фермерського поля?

Тричi я мусив перечитати тi рядки, перш нiж повiрив, що саме їх бачу на сторiнцi.