Іван Єфремов - Туманність Андромеди

Тількино замовк Рен Боз, як знову почав Мвен Мас.

– Є ще одне, моє особисте. Замолоду мені потрапила до рук збірка старовинних історичних романів. У ній була одна позість – про ваших предків, Дар Вітре. На них напав якийсь великий завойовник – нещадний винищувач людей, яких було багато в історії людства в епохи нижчих суспільств. У повісті розповідалося про одного дужого юнака, який безмірно кохав дівчину. Його кохану взяли в полон і вивезли. Уявіть собі, зв’язаних жінок і чоловіків гнали, як худобу, на батьківщину завойовників. Географії Землі ніхто не знав, єдиний засіб пересування – верхові і в’ючні тварини. Цей світ тоді був більш загадковим і неосяжним, небезпечнішим і далеко неприступнішим, ніж для нас простори космосу. Юний герой шукав свою мрію, роками блукаючи неймовірно небезпечними шляхами, поки не знайшов її в глибині гір Азії. Важко висловити юнацьке враження, але мені й досі здається, що я теж міг би йти до улюбленої мети крізь усі перешкоди космосу!

Дар Вітер ледь посміхнувся.

– Розумію ваші почуття, але для мене неясна та логічна основа, яка зв’язує російську повість і ваші поривання в космос. Рена Боза я краще розумію. А втім, ви попередили, що це особисте…

Дар Вітер замовк. Він мовчав так довго, що Мвен Мас неспокійно заворушився.

– Тепер я розумію, – знову сказав Дар Вітер, – чого колись люди курили, пили, підбадьорюючи себе наркотиками в годину невпевненості, тривог, самотності. Зараз я теж самотній і невпевнений – що мені сказати вам? Хто я такий, щоб заборонити вам великий експеримент, але хіба я можу дозволити його? Ви повинні звернутись до Ради, тоді…

– Ні, не так! – Мвен Мас підвівся, і його величезне тіло напружилось, як у смертельній небезпеці. – Дайте нам відповідь: ви зробили б експеримент? Як завідуючий зовнішніми станціями. Не як Рен Боз… його справа – інше!

– Ні! – відповів твердо Дар Вітер. – Я ще почекав би.

– Чого?

– Побудови дослідної установки на Місяці!

– А енергія?

– Місячне поле тяжіння менше, і масштаб експерименту менший, можна обійтися кількома Кустанціями.

– Все одно – на це потрібно сотню років, і я не побачу ніколи!

– Щодо вас, то це правда. А для людства не так уже й важливо – тепер чи на покоління пізніше.

– Але для мене це кінець, кінець усій мрії! І для Рен Боза…

– Для мене – неможливість перевірити спробою виходить і неможливість виправити, продовжувати справу.

– Один тільки розум – дрібниця! Зверніться до Ради.

– Рада вже вирішила – вашими думками й словами. Нам нічого чекати від неї, – тихо промовив Мвен Мас.

– Ви маєте слушність. Рада теж відмовить.

– Більше ні про що не питаю вас. Я почуваю себе винним – ми з Реном поклали на вас тягар вирішення.

– Це мій обов’язок, як старшого досвідом. Ви не винні в тому, що завдання виявилось і величним і вкрай небезпечним. Від цього мені сумно й тяжко…

Рен Боз перший запропонував повернутись до тимчасового селища експедиції. Троє засмучених людей побрели по піску, кожен посвоєму переживаючи гіркоту відмови од небувалого експерименту. Дар Вітер скоса поглядав на супутників і думав, що йому важче від усіх. В його натурі було щось одчайдушновідважне, з чим йому доводилось боротися все життя. Він був чимсь схожий на стародавніх розбійників – чого він почував себе таким задоволеним і радісним у пустотливій боротьбі з биком?.. І душа його обурювалась, протестуючи проти рішення мудрого, але не відважного.

З каютигоспіталю вийшли лікар Лума Ласві і біолог Еон Тал. Ерг Ноор рвонувся вперед.

– Ніза!

– Жива, але…

– Помирає?

– Поки що ні. Перебуває у важкому паралічі. Зачеплено всі стовбури спинного мозку, парасимпатична система [39] Парасимпатична система – автономна нервова система гальмівної дії, протилежна симпатичній. , асоціативні центри і центри чуттів. Дихання дуже сповільнене, але рівномірне. Серце працює – один удар на сто секунд. Це не смерть, але цілковитий колапс [40] Колапс – стан непритомності. , який може тягтися невизначений час.

– Свідомість і страждання виключені?

– Виключені.

– Абсолютно?

– Абсолютно!

Ерг Ноор запитливо глянув на біолога. Той ствердно кивнув.

– Що гадаєте робити?

– Підтримувати при рівномірній температурі, абсолютному спокої, слабкому світлі. Якщо колапс не прогресуватиме, то… чи не все одно – сон… хай навіть до Землі… Тоді – в Інститут Нервових Струмів. Ураження заподіяне якимсь видом струму. Скафандр, як виявилось, був пробитий у трьох місцях. Добре, що вона майже не дихала!