Іван Єфремов - Туманність Андромеди

У думці Дар Вітра промайнули незліченні форми життя: мільйони дивовижних кістяків у гірських породах на різних планетах – пам’ятка минулих часів, захована в нашаруваннях кожного населеного світу. Пам’ятка, яку сама природа створює і зберігає доти, поки не з’явиться мисляча істота, що має здатність не тільки запам’ятовувати, але й відновлювати забуте.

Вони опинилися на невеликій площадці, прикріпленій до кінця крутої ажурної напіварки. У центрі підлоги містився великий тьмяний екран. Усі вісім чоловік сиділи на низьких лавах навколо екрана і мовчки чекали.

– Зараз «кроти» закінчать, – почав Ляо Лан. – Як ви вже догадалися, вони прошивають шари гірських порід голим кабелем і тчуть металеву сітку. Кістяки вимерлих тварин залягають у сипкому пісковику на глибині чотирнадцяти метрів од поверхні. Нпжче, на сімнадцятому метрі, вся площа підшарована металевою сіткою, підключеною до потужних індукторів. Створюється відбивне поле, – воно відкидає рентгенівське проміння на екран, і тут виникає зображення скам’янілих кісток.

Дві великі металеві кулі повернулися на масивних цоколях. Спалахнули прожектори, завили сирени, сповіщаючи про небезпеку. Постійний струм напругою мільйон вольтів повіяв свіжістю озону, примусив усі клеми, ізолятори і підвіски випромінювати блакитне сяйво.

Ляо Лан, здавалося, недбало повертав і натискував кнопки щита управління. Великий екран світився все дужче, а в його глибині поволі пропливали якісь невиразні контури. Рух припинився, розпливчасті обриси великої плями зайняли майже весь екран, стали чіткішими.

Ще кілька маніпуляцій на щиті управління, і перед спостерігачами в туманному сяйві показався кістяк невідомої істоти. Широкі кігтисті лапи скарлючилися під тулубом, довгий хвіст вигнувся кільцем. Впадала у вічі незвичайна товщина й масивність кісток з широкими перекрученими кінцями, з наростами для прикріплення могутніх м’язів. Череп із стуленою пащею вищиряв великі передні зуби. Його було видно зверху, і він здавався важкою кістяною брилою з нерівною, поритою поверхнею. Ляо Лан змінив глибину фокуса і збільшення – весь екран зайняла голова стародавнього плазуна, який жив двісті мільйонів років тому на берегах річки, що колись тут протікала.

Кришка черепа складалася з надзвичайно товстих – щонайменше двадцять сантиметрів завтовшки – кісток. Над очними ямами стирчали кісткові нарости, такі самі виступи прикривали зверху западини на скронях і опуклості черепних дуг. На потиличному краї видавався великий конус з отвором величезного тім’яного ока. Ляо Лан захоплено скрикнув.

Дар Вітер, не відводячи очей, дивився на незграбний, важкий кістяк стародавньої тварини. Збільшення м’язової сили спричинилося до потовщення кісток скелета, що несли велике навантаження, а збільшена вага скелета вимагала нового посилення м’язів. Так пряма залежність в архаїчних організмах заводила шляхи розвитку багатьох тварин у безвихідь, поки якесь важливе вдосконалення фізіології не давало можливості усунути давні суперечності й піднятися на новий щабель еволюції. Здавалося неймовірним, що такі істоти могли бути в рядах предків людини з її прекрасним тілом, яке відзначається надзвичайною спритністю і точністю рухів.

Дар Вітер дивився на товсті надбрівні виступи, що свідчили про тупу лють пермського гада, і бачив поруч гнучку Веду з її ясними очима на розумному жвавому обличчі… Яка дивовижна різниця в організації живої матерії! Він мимохіть скоса подивився, намагаючись розгледіти риси Веди під шоломом, і коли знову обернувся до екрана, то на ньому було вже інше зображення. Широкий параболічний плаский, як тарілка, череп земноводного – стародавньої саламандри, приреченої лежати в теплій і темній воді пермського болота і ждати, поки щось їстівне не припливе на доступну відстань. Тоді – швидкий ривок, широка паща закривалась, і… знову безмірно терпляче безглузде лежання. Щось дратувало Дар Вітра, пригнічуючи його доказами безмежно довгої і жорстокої еволюції життя. Вітер випростався, і Ляо Лан, вгадавши його стан, запропонував їм піти відпочити в будинок. Невгамовна, цікава до всього Веда насилу відірвалась од екрана, побачивши, що вчені поспішили ввімкнути машини для електронного фотографування І одночасного звукозапису, щоб не витрачати марно потужного струму.