Микола Дашкієв - Зорепади

Максименко рвучко взяв штангу на груди, глибоко підсів під неї. Присутні майже фізично відчули, як тиснуть на атлета рекордні кілограми, як намагаються розчавити його, вдавити в поміст. Яку ж треба мати силу, які крицеві м’язи, щоб протистояти громаддю! Олекса встав, прийняв зручне положення для безпосереднього поштовху з грудей. І вибухнув штангою вгору, виніс її на прямі руки! Разом з ним вибухнув радісним вигуком велетенський зал, ніби всі присутні були причетні до цієї визначної події, до цього невиданого спортивного подвигу!

Русявий богатир упевнено тримав над головою штангу фантастичної ваги. Глядачі раділи до несамовитості. Дік разом з усіма щось кричав, не помічаючи скептичної посмішки на батьковому обличчі: чого ти радієш, дурнику, це ж остаточний крах усіх наших надій! Та Дік бачив головне: людина тримає над головою велетенську вагу у 275 кілограмів! 275!!!

Минула секунда, друга, третя… Максименко тримав штангу над головою, а арбітр немов закляк за своїм столиком. Він захоплено дивився на найсильнішу людину планети, забувши про свої безпосередні обов’язки. Аж доки йому не підказали: командуй опустити! Скільки ж можна тримати таку вагу!

Арбітр квапливо подав команду, змахнув, як водиться, рукою. Та, знесилений тривалою фіксацією надмірної ваги, Олекса вже не міг опустити штангу за правилами, штанга вислизнула з рук, з гуркотом упала на поміст. А Максименко сполотнів, поточився і, хитаючись, мов п’яний, пішов до столика лікаря. Тієї ж миті якось особливо яскраво спалахнули три ліхтарики суддів: вони сповіщали всім, всім, всім, що спроба радянського богатиря зарахована, народилося одразу два світових рекорди!

І тут стався другий вибух.

Ще не вщухли оплески, як секретар Міжнародної федерації оголосив: результат Максименка анулюється, оскільки він не опустив, а кинув штангу на поміст, порушивши одне з головних правил. У Івена радісно тьохнуло серце — ось воно, щастя! Старий Стівенс подає руку допомоги — позбавляє Максименка переможної спроби! Бути Дікові чемпіоном світу!..

Тейлор-старший навіть не помітив, як змінився з лиця арбітр, як розпачливо схопився за голову й кинувся до столика секретаря федерації: це ж він, арбітр, винен у всьому, через нього атлет мало не десяток секунд замість двох тримав важенну штангу над головою! Та секретар федерації лише гримнув на арбітра й наказав йому йти на місце.

Що тут зчинилося в залі! Чудовий «Акваріум» міг би злетіти в повітря від обурення й гніву глядачів. Вже летіли до столу секретаря федерації важкі запальнички, портсигари, в’язки ключів, вже найзаповзятіші уболівальники почали з тріском розламувати стільці. Вони не могли змиритися з таким нахабством: через чиюсь помилку, більше того — через чиюсь примху їх хотіли позбавити такого величезного свята — бути свідками народження двох феноменальних рекордів!

У цю мить на поміст знову вийшов усміхнений Олекса Максименко. Він владно підніс догори свої могутні руки, посмішка його була така чарівна, що в залі знову запала глибока тиша. Олекса кивнув головою до все ще блідого арбітра, ніби дружньо запросив його виконувати свої обов’язки, і почав спокійно, зосереджено, немов нічого й не сталося, натирати долоні магнезією.

Таке випадало на долю небагатьох: двічі за один день побачити, як фіксується на руках атлета фантастична вага! Олекса дочекався команди арбітра, ще секунди зо дві потримав штангу над головою для переконливості і обережно, мов скляну, опустив її на поміст. Глядачі вмить забули про свої агресивні заміри. Вони бачили тільки Максименка, вони вітали чемпіона світу, вони були вдячні йому за нечуваний дарунок — другу бездоганну спробу в двобої з рекордною штангою!..

Несподівано холодний вечір після погожого дня огорнув місто. Івен Тейлор навіть здригнувся, коли над мостом спалахнули яскраві ліхтарі. Нахилився до билець, поглянув униз, почув, як хлюпочуть холодні хвилі. І нараз відчув, як сильно він змерз, як його б’є холодна пропасниця. Крижаний вітер проймав до кісток, і не було, здавалося, сили, здатної зігріти його самого і його захололу душу.

Вже котру годину він блукав незнайомими вулицями, поринувши у свої невеселі думки. Щойно розвіялися на порох, розлетілися в гуркоті сталі його золоті мрії, він зазнав такого удару, якого не міг сподіватися перед поїздкою на чемпіонат світу навіть у найчорніших думках. Мабуть, уже й Сондра знає про нищівну поразку Діка, напевно, ніяк не може збагнути, що ж сталося: адже «Чемпіон» пророкував її синові таку велику славу, а чоловікові не менше визнання. І хоча Дік перевершив заплановане кібером, знайшовся ще сильніший богатир.