Микола Дашкієв - Зорепади

Свинцевий дощ іде вже не день і не два… А скільки? Скільки? Лишенько, та невже це правда?!

Свинцева злива триває третій місяць!

Трансгалактичний лайнер «Земля-12» ішов звичайним маршрутом, по досконало вивченій трасі до зоряної системи Галумба. Корабель транспортував нове обладнання для автоматичних станцій-лабораторій, які вже тривалий час вивчають дуже своєрідну за своїми особливостями другу планету цієї системи.

Отож і рейс був звичайнісінький, і день, коли все це почалося, нічим не відрізнявся від інших. Та, власне, «день» той був достеменно схожий на довжелезний ряд попередніх «світанків», «ночей» і «вечорів», бо в оксамитовій темряві за ілюмінаторами корабля незмінно сяяли міріади зірок, і тільки циклічна зміна освітленості, температури й вологості в каютах відтворювала сяку-таку ілюзію земних діб.

Михайло Гнатович Северин, оператор служби зв’язку, заступив на вахту о дванадцятій нуль-нуль. Прийняв кілька лазерограм від галактичних маяків — усе гаразд по всій трасі, — знічев’я переглянув гравіграми за цілу добу. Лихо та й годі з оцим чергуванням! Кому воно потрібне, якщо про все дбає сам Дід, а йому ні пильності, ні швидкодії — не позичати!

Подзвонив до Валентія:

— Які новини, старий? Що там у твоїх садах-городах?

Ось у кого справді цікава й корисна робота! У нього щодня щось зацвітає чи достигає, щось проростає чудово, а щось — в’яне з невідомих причин. От і зараз він сповістив, що в центральній оранжереї достигли аж три кавуни, а «Мона Астрела», на жаль, так і не розквітла.

— А ще що новенького? Оце й усе?

— Є ще. Тільки не скажу тобі. Секрет!

— Доповідай негайно! Бо прийду після вахти і витовчу тобі весь баштан!

— Через мій труп! — Валентій, як завжди, вдає з себе обуреного чи переляканого, проте цього разу і голос його якийсь не такий, і вираз обличчя на екранчику відео надто незвичний.

— Гаразд, розповім. Але з умовою: Сніжкові — ні слова!

У Валентія дивна звичка — всім давати прізвиська. Регіну Дотьє, оператора базової обчислювальної машини, він нарік Сніжком, саму машину — Дідом. Михайла Северина — Рахівником.

— Ой, Валентію, мені уривається терпець!

— Так от: через три місяці — твій день народження…

— Красненько дякую! А я й не знав!

— Ти, як завжди, уриваєш співбесідника!.. Сіль не в твоєму тезоіменитстві, а в тому, що Сніжок ще на Землі подбала про подарунок для тебе. Чи розумієш — ще тоді подумала про твій день народження! Вона хоче тобі подарувати… Я тільки вчора про це дізнався. Вона хоче подарувати… А втім, ні. Не скажу.

— Та я вже й так здогадуюсь. Якусь унікальну залізяку з середини двадцятого століття. Скажімо, гасовий ліхтар, а може, навіть парову праску? Чи не так?

Валько скрушно зітхнув:

— Навіщо ти весь час кепкуєш з Регіни? Невже ти не розумієш її? А втім, справді, не розумієш… Це — як пісня. А ти — «рахівник», ти співати не годен. Не годен, не любиш, та ще й виправдання собі вигадав: залізні закони логіки…

— Не вигадав, а так є насправді. Мої боги — матерія і розум як вищий щабель її розвитку. Пісні — справа хороша. Та тільки науковцеві треба навчитися не співів, а, насамперед, логіки. Та вміння обчислювати, рахувати, як ти кажеш. І я це робити навчився. Ти навіть гадки не маєш, що математичне обгрунтування теорії «поля Мро» ми почали ще…

— Знаю! Знаю! — Валько не на жарт розпалився. — Все знаю. Якщо ти не здатний відповісти на почуття Регіни, то міг би хоч поважати її почуття.

— Які почуття, Валентію?! Що ти верзеш?!

— Ти що — сліпий і глухий? Всі бачать, що Регіна закохана в тебе до нестями! І давно!.. Закохана… Чи ти хоч розумієш значення цього слова? Рахівник нещасний… І чому ти такий товстошкірий?

Приголомшений Михайло тільки кліпав очима. Він не знав, що йому робити, що казати, — чи поглузувати з надто буйної Валентієвої уяви, чи розпитувати, звідки в нього таке переконання.

Його роздуми урвав тривожний сигнал гразерного поляроїда.

— Постривай, Валентію, хтось подає міжгалактичний «SOS».

Михайлові мороз пішов поза шкірою. Благання про допомогу лунає в космосі дуже рідко. Навіть коли зореліт гине, це відбувається миттєво-блискавичний спалах у нескінченному мороці, та й усе. Але й надійність міжзоряних кораблів уже така велика, що подорожувати космосом зараз безпечніше, ніж аеромобілем. То що ж сталося?

Гразерні сигнали були надзвичайно слабкі — і не через велику відстань до передавача, а, як виявилося пізніше, через його малу потужність; імпульси так спотворював «білий шум», що тільки через добу, після зіставлення та аналізу багатократно повторюваної гравіграми потерпілих, Дід зумів розшифрувати її.