Сергій Кургузов - Зоряне вітрило

— От біс, — роздратовано вигукнув я, ледве стримуючи хвилююче збудження, — ще б трохи, і ми б побачили загадкову Гондвану!..

— І згадали б добрим словом Вегенера з його геніальною завбачливістю… — в тон дюні відповів професор. — Ні, гадаю, так далеко вони не могли зазирнути. Л втім, мені здається, сьогодні вони (тут Ігреков показав пальцем угору, маючи на увазі інопланетян) запропонували ще одну дивовижну загадку.

— Континент на півночі планети? — запитав я. — Так це ж якась нісенітниця. Мабуть, комп’ютер щось наплутав. Перекладати цифрову інформацію у зображення, та ще н з відео-кристалів, які були виготовлені невідомо ким, невідомо де і невідомо для чого, — тут можуть бути ще й не такі помилки…

— Ти так вважаєш? — професор встав з крісла і почав ходити з кінця в кінець кабінету. У нього це було проявом найбільшого хвилювання. А ще — появи цікавих думок. Він сам інколи жартома говорив, що гострі думки мовби свердлять його тіло, не даючи й хвилини спокою.

Раптом професор зупинився біля книжкової полиці і дістав якусь книгу. В кімнаті був напівморок, а в полум’ї каміна напис на корінці не можна було розгледіти. Та я й не робив таких спроб, думаючи, що професор знайшов якусь наукову працю. І взяв її, щоб перевірити свої думки.

Проте Ігреков не поспішав розкривати книгу. Він тримав її в руках за спиною, ходячи з кінця в кінець кімнати. Нарешті, вирішивши щось для себе, зупинився і повернув голову в мій бік. В скельцях його окулярів застрибали відблиски полум’я з каміну.

— Я переконаний, Андрію, що ми сьогодні стали свідками дивовижної події!

Професор підійшов до відеофону, увімкнув блок запису і відтворення програм і на екрані знову виникло зображення планети. Ігреков знайшов те місце, де на наших очах серед крижин народжувався загадковий континент і зупинив зображення.

Таємничість професора передалася й мені. Я підійшов ближче до екрана. І справді, про що говорять красномовні погляди Ігрекова? Чому він так прискіпливо вдивляється в екран?

Перед нами завмерла планета з сріблястою крижаною шапкою, посеред якої буяв зелений континент!

— Атлантида? — раптом вирвався у мене радісний здогад.

— Андрію, тобі ж не п’ятнадцять років! — різко урвав мене Ігреков.

Я поглянув на професора.

— А що? Платон же писав…

— Ти або не читав Платона, або зовсім не знайомий з географією. По-перше, до появи Атлантиди, якщо вона існувала, і її встиг зафіксувати “Голландець”, ще тисячі й тисячі років. Можливо, з часом комп’ютери розшифрують й цю ділянку відеокристалів. По-друге, Атлантида повинна знаходитися зовсім в іншому місці. Як це, до речі, засвідчує філософ Платон…

— Так що ж це за материк?! Пробачте за банальність, але я не можу повірити своїм очам!

— А я вірю! — урочисто вимовив Ігреков. — Більше того, дякую очам, що подарували мені таку чудову мить…

— Ви припускаєте існування зеленого материка серед крижин? — кивнув я в бік відеофону.

— Але ж це нісенітниця, професоре, це нонсенс! Ми ж бачили, коли вірити цим знімкам, що на полюсі не було ніяких материків. Цей примарний континент розтанув так само, як і з’явився.

— Примарний? — перепитав професор. — Схильність до нігілізму, Андрію, тобі, певне, подарувала твоя професія. Шкода! А я завжди думав, що репортери мають розвинену уяву.

“А до чого тут уява?” — хотів запитати я. Але тут репортерська допитливість взяла верх і вимовив я зовсім інше:

— Професоре, скажіть відверто, вам щось відомо?

— Так, поки це лише передбачення…

— У вашому розпорядженні якісь таємничі факти?

— Факти знайомі всім. Я спробував їх лише порівняти.

Мої терпіння і цікавість сягнули верхньої межі. Але тут Ігреков запитав:

— А хіба ти ніколи не замислювався над дивовижною схожістю північних територій Азії і Америки? І над тим, чому розміри і чисельність викопних тварин завжди збільшувались з наближенням до Арктики?

— Відверто кажучи, ні…

— А саме це й може бути ключем до розгадки таємниці, — почав оповідати професор. — В епоху великого зледеніння в Арктиці панували люті морози. Звичайно, океан замерз. Дрейфуючі крижини спаялися у плато надзвичайно великих розмірів, яке могло з’єднати північні частини континентів. В центрі цієї величезної пустелі виник великий полярний антициклон, набагато більший за той, що панував над Арктикою. У горнилі шарів атмосфери виникла своєрідна всмоктувальна сила із зворотним напрямком. Саме цей велетенський “пилосос” й почав піднімати в повітря неважкі частинки грунту, пил, мул…