Сергій Кургузов - Зоряне вітрило

Професор зробив паузу, збираючи абсолютну увагу аудиторії, і, вже більш впевненим голосом, продовжив:

— Проте, колеги, я не став би відповідати на це запитання так докладно, коли б не був перекопаний, що з часом у нас з’явиться справжній “гравітаційний двигун”…

— Може, ви назвете й час? — прямо з місця запитав я.

— Можу! — анітрохи не знітившись, відповів професор. І знову в його очах спалахнули хитруваті відблиски.

— Приблизно друге десятиліття наступного століття.

— Тобто 2115-й рік?..

— Приблизно так…

Що ж, два десятиліття — невеликий строк. Роки минуть швидко. Але чому й досі про це мовчать?! Державна таємниця? Чи не занадто рано розголосив її досвідчений науковець, професор Ігреков? Чи міг я тоді думати, що людство таки навчиться використовувати могутню силу гравітації? Але сталося саме так! Не минуло й року, як у газетах з’явилося повідомлення про здійснення одного з найдивовижніших проектів нашої доби, що мав назву Центон. Проте не відразу розпочалось його здійснення. У наукових колах ще тривалий час точилися дебати. Деякі спеціалісти висловлювали сумніви з приводу проекту спорудження Центона — гігантського тунелю, що пройде через центр Землі і з’єднає Південну півкулю з Північною. На прес-конференції хтось із спеціалістів сказав нам, журналістам: “Проект, безперечно, оригінальний, але містить чимало технічних труднощів. Техніка двадцятих років XXII століття не настільки досконала, щоб їх подолати. Отже, спорудження тунелю переноситься на невизначено довгий строк”.

І наказав же мені біс ухопитися за цю фразу!.. У своєму нарисі про майбутнє Центона я, журналіст Андрій Дживелов, навів її майже дослівно і висловив серйозні сумніви з приводу того, що шлях крізь ядро Землі можна буде прокласти вже у найближче десятиліття. Ще, пригадую, я спробував дати рекомендації керівникам програм освоєння локальної туманності Нереїди і висловив певність, що використання фінансових коштів па підготовку до майбутніх польотів дасть безперечно більший ефект, аніж, у буквальному розумінні, закопування грошей у землю. З цим, писав я, вже експериментували казкові герої двадцятого століття. Чим увінчались їхні спроби — може нині розповісти кожен школяр.

Моя іронія виявилася передчасною. Репортаж надрукували, та не встигла висохнути друкарська фарба, як па щорічній виставці “Технологія і прогрес” уже демонструвався керований на відстані агрегат з автоматичним відводом потоків теплової енергії, призначений для надглибокої проходки тунелів. Під час попередніх випробувань на трасі Центона він показав відмінні результати: рідка магма, тверднучи від стикання з пристосуваннями для відведення теплової енергії, міцним панциром вкривала обсадну трубу початкової дільниці центрального тунелю. Минуло не більше десяти років — і зустріч двох променів Центона стала реальністю!

Через кілька місяців після цієї знаменної події одного зимового ранку мене збудив наполегливий дзвінок у двері. “Хто б це міг бути?” — думав я, роздивляючись спросоння циферблат годинника. Шоста година ранку!

За дверима мене чекав посильний з телеграмою:

“Журналістові Андрію Дживелову. Негайно вилітай в Центроград. Випробування капсули призначено на завтра. Резервую два місця. Прокотишся з допомогою гравітації. Професор Ігреков”.

Спершу я подумав, що це розиграш.

Адже поки що на випробування Центона допускають лише спеціалістів. Потім мої міркування пішли в іншому напрямі. Ігреков — мій старий друг, йому цілком можна довіряти.

Я почав пригадувати все, що мені було відомо про гравітацію. Вона існує в усьому Всесвіті. Місяць обертається довкола Землі саме тому, що планета притягає свій супутник. Земля рухається по орбіті на “гравітаційному повідку” у Сонця. Закон Ньютона визначає силу тяжіння з точністю до певного коефіцієнта пропорціональності, названого гравітаційною постійною. Це одна з універсальних фізичних постійних, тобто величина, яку можна вважати головною характеристикою нашого світу. Проте ніхто поки що не в змозі пояснити, чому ця постійна має саме таке, а не інше значення.

Знав я і те, що останні розрахунки вчених примусили взяти під сумнів “постійність” цієї постійної. На дослідах було показано, що в деяких випадках її величина змінюється. Коливання сил гравітації часто відбиваються на житті живих організмів…

…Вранці наступного дня я прибув до Центрограда. Монорельсовою дорогою дістався до околиці міста, де знаходилась багатоповерхова споруда управління Центоном. Поруч був стартовий майданчик, який чимось видався мені схожим на невеличкий космодром. Проте дещо тут все ж таки відрізнялось від того місця, де брали початок міжзоряні маршрути.