Вадим Евентов - Атланти з планети Земля

— Чим стріляє ваш колега? — поцікавився пілот у Сема, який сидів поруч.

— Кулями, начиненими штамом нітрофікуючих бактерій. Потрапляючи в організм гриба, вони розкладають аміногрупу білка.

— А-а, — мовив пілот і повів вертоліт на схід.

Низько над океаном, аж до білої смуги прибою на кораловому рифі, нависло руде шумовиння, що його гнав від материка вітер. Гвинти шматували ту суміш пилюки й газу. Клапті рудого туману затуляли ілюмінатори, і пілот змушений був знизити вертоліт аж до поверхні хвиль, на якій де-не-де гойдалися купи сірої піни. В прозорій океанській воді “дощовиків” не було видно, проте дно нагадувало пустелю під водою — жодної водорості, жодної істоти. Тільки неподалік від коралового рифу біологи уздріли багато чорних зубчастих предметів — решток ротових отворів. Над ними сновигали сірі тіні акул.

— Хоч раз прислужилися людині, розбійниці, — пробурмотів Спільман.

Повернули до затоки. Пасат устиг повимітати з материка рештки газопилових скупчень, і тепер сліпило очі призахідне сонце. Від його близького жару, здавалося, от-от займуться смарагдові гребені лісу. А в затоці точилася запекла боротьба. Спільман, затулившись долонею від сонця, спостерігав, як у бурунах каламутної води, що скипали над єдиним уцілілим грибом, мелькали чорно-жовті риби. Вони аж кишіли довкола.

— Тут наші кулі зайві, — мовив Спільман. — Піраньї.

Вертоліт узяв напрям на бетонну смугу; в промінні призахідного сонця вона здавалася розпеченою до червоного. Пролетіли над самотнім згорбленим Таппінгером, який стояв над урвищем біля берега. Його чорна нерухома постать нагадувала пам’ятник цвіркунові.

Моторошний свист пронісся над пультом, і немовби гігантське лезо перетнуло екран по діагоналі. Дзвінко вибухнули прилади на протилежній стіні ходової рубки. Вона розкололася навпіл…

Отямилися вони досить швидко: першим Дзиго Вірт, потім Грєхов і Мішин. Тільки Сашко Лунь лежав, розкинувши на розбитому пульті великі руки. Мішин помітив на них кров і скрикнув. Дзиго схопився з крісла, наблизився до Сашка, торкнув його за плече… Через кілька довгих секунд він повернув до друзів бліде обличчя, і короткий стогін зірвався у нього з уст. Сашко Лунь був мертвий…

Ніхто з них не знав причин катастрофи, навіть Мішин, єдиний на кораблі теоретик і практик миттєвих таймфагових передач. Пошкодження виявилися значними: вийшов з ладу координатор, не працювали й навігаційні системи. Лише через деякий час посвітлішали екрани, але інформації про місцезнаходження корабля не додалося.

Ліворуч по курсу тьмяно світилися багряні зорі. Праворуч, зовсім близько, палало патлате оранжеве сонце. Незважаючи на свій досвід, ні Грєхов, ні Дзиго Вірт не могли визначити, куди викинув їх таймфаговий коридор.

“Класична ситуація, — думав Грєхов, з гіркотою усвідомлюючи своє безсилля. — Аварія на рятувальному кораблі! Іронія долі. Що ж трапилося? Ми прийняли виклик, станція кинула нас по каналу і…”

У цей час вони відчули ледь помітне прискорення. Предмети, що літали по рубці, почали знижуватися. Потім у глибині екрана з’явився плавний пагорб планети.

Вона здавалася мертвою, мов стерилізована колба, проте астронавти мимоволі шукали у безмовному просторі бодай натяків на розумне життя.

Корабель закінчував останній оберт. Мі-шин спробував працювати з апаратурою аналізу, але це нічого не дало. Проте він першим знайшов дивну деталь на поверхні планети. Спочатку Дзиго Вірт сумно пожартував, ніби то видно вісь планети, і лише знизившись, люди зрозуміли, що бачать гігантське дерево.

— Наче в казці,— здивовано мовив Мі-шин.

Грєхов, закусивши губу, копався в пульті. За кілька хвилин, коли знову заревли гальмівні двигуни, Мішин, мовби відчуваючи удар, устиг крикнути друзям:

— Тримайтесь!

Страшний поштовх кинув людей у глибину крісел…

Спочатку Дзиго виніс безвільне тіло Мішина. Відсапавшись, знову повернувся в корабель. Виніс Грєхова і кілька хвилин чекав, поки стихне біль у грудній клітці. Потім повернувся по Луня, вже підсвідомо.

Дзиго ліг на спину і почав дивитись на дерево, насолоджуючись спокоєм і відчуттям стихаючого болю. Корабель сів неподалік від цього рослинного дива. Заворушився Грєхов. Підвівшись, глянув на понівечений корабель.

— Кепська справа, — ніби перехопивши думку Грєхова, мовив Дзиго Вірт. — Не вибратися нам звідси…

— Не панікуй, — сказав Грєхов.