Єжи Брошкевич - Трансгалантичний розвідник

Нарешті Йон весело промовив:

— Цікаво, Робику, чого вони мовчать. Може, перелякались?

— Мабуть, ні, — буркнув той.

— Напевне ні, — спокійно вів далі Йон. — Врешті, тут неможливо заблукати. А розвага космічна. Правда ж?

— Правда, — погодився Робик.

Вони знову замовкли.

Не минуло й хвилини, як хтось тихо засміявся. То був Алик.

— Я вже бачу вас, — сказав він. — Ви негідники!

Ось з-за лінії обрію показалась маленька постать. То Алик мчав до них так швидко, немов катався на цій ковзанці вже не один рік.

— Ви сатурнянські розбишаки! — переможно сміючись, крикнув він.

Алик, певне, мав чудове почуття відстані, бо загальмував саме біля них і зберіг таку рівновагу, наче зроду був танцюристом-акробатом.

— Заявляю вам, — сказав він, — що надалі це буде моя улюблена розвага.

— Браво! — схвально мовив Йон.

— Браво! — озвався й собі Робик.

— Гей, сестричко! — гукнув Алик. — Не зганьби роду Роїв.

Алька відповіла не зразу.

— Я вже все зрозуміла, — сказала нарешті вона. — І навіть не гніваюсь.

Хлопці перезирнулися.

— А за що б ти могла гніватись? — дуже ввічливо спитав Йон.

— За дурні жарти й за те, що ти лякаєш дівчат, — пояснила Алька.

Йон відчув, що ні з того ні з сього червоніє. Алька ж вела далі так упевнено, ніби доводила якусь наукову тезу:

— Наголошую, рішуче наголошую, що тільки варвари вчили плавати свої жертви, кидаючи їх відразу в глибоку воду.

— Не бачу тут ніякої води, — буркнув Робик.

— Зате я, нарешті, бачу вас! — відрізала Алька.

Справді, її вже помітили всі. Ковзалась вона так само відважно, легко й швидко, як Алик чи навіть Йон. Дивлячись на її ходу, Йон відчував, що обличчя його набирає дедалі дурнішого виразу.

На щастя, Алька занадто поклалася на свою спритність і пізно почала гальмувати.

— Гадаю… — хотіла щось сказати вона, але враз усвідомила, що дуже розігналася, і, втрачаючи рівновагу, просто сіла на поверхню.

— Ха-ха-ха! — зареготав Алик.

— Дуже добрий, але трохи болючий спосіб гальмувати, — поважно заявив Робик.

Проте Йон не сміявся. Він знову дивився на дівчину захоплено. Таку вже, певне, мала Алька вроду, що найкраща була тоді, як хотіла прибрати найвідворотнішого виразу. Навіть Алик глянув на сестру із щирою цікавістю й сказав:

— Сестричко! Ти найвродливіша саме тоді, коли хочеш удати з себе сувору й сердиту.

Алька пропустила його слова повз вуха. Вона підійшла до Йона і глянула йому у вічі.

— Скажи мені, що це все мало означати? — спитала вона.

— Просто я хотів вас чимось по-справжньому зацікавити, — відповів хлопець. — Ти з самого початку поводишся так, ніби весь “Розвідник” тільки на те й заслуговує, щоб його похвалити за “цілком пристойні краєвиди”… і дереш кирпу, наче місяць тому повернулася з сузір’я Центавра. От я й хотів тебе трохи розважити.

— Я так і думав! — радісно вигукнув Алик.

Йон знизав плечима.

— Коли я перебільшив, — сказав він трохи засоромлено, — то прошу пробачення.

Алька якусь хвилю не зводила з нього очей. Потім усміхнулася й винувато поклала руку йому на плече.

— Ні, — дзвінким голосом мовила вона. — То ми маємо вибачитись перед тобою. Правда, Алику?

Алик радо кивнув головою:

— Правда.

— Бо ми, — вела далі дівчина, — ми, земляни, часом не усвідомлюємо собі, що буваємо трохи… навіть дуже неприємні для мешканців інших планет.

— Але ж… — збентежено почав Йон. — Але ж…

Алька не дала йому скінчити:

— Будемо вертатися?

— Так, — погодився Йон.

Коли вже всі стояли на квадраті ліфта і Йон хотів давати наказ, Алька потиснула йому руку:

— Ти дуже милий, Йоне.

— Чого б вам ще хотілося? — спитав Йон, коли вони вийшли з кабін перехідної зали.

Рої перезирнулися.

— Кажи ти, сестро, — ввічливо мовив Алик.

— Ні, ти кажи, братику, — скромно відмовилась Алька.

— А все ж таки? — наполягав Йон.

Рої засміялися, блиснувши білими, як сніг, зубами.

— Це важка справа… — почав Алик.

— Бо ми звичайно… — стала йому до помочі сестра.

— Маємо зовсім різні бажання, — докінчив Алик.

— Тоді я сам буду вибирати, — заявив Йон.

— Так буде найкраще! — в один голос відповіли близнята.

Йон глянув на Робика, а той на Йона, і тепер усі четверо зареготали так, “наче закашляла засапана, тяжко хвора на грип зозуля”. Бо вже не тільки Алик, але й Алька мимоволі почала наслідувати Йона.

— Дивно, — сумно мовив Робик, — що ви, люди, нічого так легко не перехоплюєте від інших, як найгірші риси.