Єжи Брошкевич - Трансгалантичний розвідник

Врешті виявилося, що людям стала тісна вся сонячна система, як колись, у найранішу добу примітивного ракетного сполучення, стала тісна сама Земля. Люди ніколи не любили ані маленьких мрій, ані дрібних вчинків. Стало ясно: саме тепер людина переступить поріг справжньої космічної ери, своєї історії, тобто увійде в Галактику.

Тому першого січня 862 року Ранньої Космічної Ери і вирушив за межі сонячної системи перший розвідник майбутньої експедиції в Галактику.

Так його й назвали: Перший Розвідник.

То була невелика штучна планета з власним двигуном. Будьмо щирі: дріб’язок, а не механопланета, всього п’ятдесят кілометрів у розрізі. Та не розміри свідчили про вартість і значення “Першого Розвідника”.

Виступаючи з промовою перед його стартом, Керівник Підготовчих Робіт професор Сенюс, промовляючи нудно, але мудро, назвав його “вершиною досягнень технічної думки епохи”.

Річ у тім, що він був зменшеною копією “Землі”, механопланети, яка наприкінці 862 року мала полетіти в бік сузір’я Центавра, аби ще раз довести, що люди належать до істот з дуже неспокійною вдачею і досить буйною уявою.

Як ми вже казали, “Перший Розвідник” вирушив за межі сонячної системи 1 січня 862 року. У визначений час він вийшов на лінію секторів так званої Десятої Тисячі, або на орбіту, яка була віддалена від Сонця на десять тисяч мільйонів кілометрів. Тут екіпаж “Розвідника” розпочав останні дослідження і розрахунки для майбутньої трансгалактичної траси “Землі”.

Але ж яким чином опинилися на “Першому Розвіднику” такі “космонавти”, як Йон з Робиком і Алька та Алик Рої?

Розкрити цю таємницю не важко: вона тісно пов’язана з підготовкою до польоту “Землі”.

Експедиція мала пробути в космосі не менше дев’яти років. До екіпажу входило чимало сімей, в яких були діти. Тож вчена рада ухвалила, що діти й підлітки разом з батьками візьмуть участь у Першій Галактичній експедиції. А для спроби декілька найстарших з них мали якийсь час прожити на “Першому Розвіднику”.

Саме тому в кінці лютого прибули на “Перший Розвідник” Йон з Робиком, а через два тижні з’явилися туди і Алька та Алик Рої, що кілька хвилин тому вперше вийшли на поверхню механопланети, аби подивитися на Шлях Десятої Тисячі.

Пригляньмося уважно до цієї картини.

Ось крізь вічну темряву і холодну порожнечу Шляху Десятої Тисячі пливе куля з ідеально гладенькою поверхнею, що міниться зеленкуватим, лагідним світлом. Коли порівняти розмір тієї кулі із розмірами трьох людей і одного робота, що перебували на її поверхні, то вона здасться величезною.

Та що важать її розміри, коли взяти до уваги, що планета мчить Шляхом Десятої Тисячі, тобто на відстані десяти тисяч мільйонів кілометрів від Сонця, що до Сатурна, найближчої заселеної планети сонячної системи, п’ять тисяч мільйонів кілометрів і до найближчих суміжних механостанцій теж не набагато менше.

Перед нами чотири постаті у сріблястих комбінезонах і в шоломах. Порівняно з “Першим Розвідником” вони такі дрібні, наче їх взагалі немає. А сам “Розвідник” у порівнянні з навколишнім світом у мільярди разів менший, ніж ці постаті супроти нього. Коли ж їх порівняти з розміром Всесвіту, то вони такі мікроскопічно малесенькі, що взагалі можна засумніватися, чи вони насправді існують. Так, можна було б сумніватися, аби не той факт, що саме їхній рід зробив кроки, помітні навіть у цих просторах, і що саме вони в майбутньому мали здійснити експедицію, яку могли б побачити неозброєним оком навіть… зорі.

Отже, вони існують?

Так, ми можемо побачити їх навіть тут. Тут, на Десятій Тисячі, серед оксамитової темряви Всесвіту, що тремтить світлом мільйонів галактик і мільярдів зірок, серед яких, наче привітання від друзів, яскріє трошки виразніше за інші невелика зірка, котру люди звуть Сонцем.

— Цілком пристойний краєвид, правда ж? — спитав Йон.

— Чудова картина, — зітхнув Алик.

Алька скривилася:

— Як людина з поетичною уявою, ти, серденько, міг би набагато цікавіше висловлювати свій захват.

Алик безпорадно розвів руки. Він навіть не думав боронитися. Те, що він тут побачив, було стократ цікавіше, ніж сварка з сестрою.

— Чудова картина, нерозумне дівчиську, — спокійно відрубав він.

Йон засміявся не без деякої зловтіхи.

— Не кваптеся з висновками, — мовив він. — Це звичайнісінький краєвид. Подивіться на нього раз. другий… і звикнете.

Близнята мовчали.

Раптом Йон трохи нахилився і, відштовхуючись то одною, то другою ногою, почав ковзати по гладенькій поверхні “Розвідника”. І хоч широкі черевики Йонові із заокругленими підошвами нічим не нагадували ковзанів, ішов він (чи, швидше, сковзався) напрочуд плавко і, може, навіть швидше, ніж справжні ковзанярі. Досить було Йонові кілька разів відштовхнутися, щоб віддалитися від близнят на добрих сто метрів.