Кшиштоф Борунь - Восьме коло пекла

Книжка з гуркотом упала на підлогу.

— Відьма, — просичав він.

Якусь мить Камі здавалося, що Мюнх кинеться на неї, але він знову перемігся. Підійшов до вікна, упав навколішки й почав молитися.

Кама дивилася на годинник. Певно ж, цифри в секундному віконці рухаються надто поволі. Вона пробувала напружити м’язи, аби послабити пута.

Коли б вдалося звільнити руки…

Одначе кожен рух спричиняв страшний біль. Чим же він її спутав? Дівчина огледілась довкола й помітила на буфеті дорожню торбу. Паси було обтято… Поруч на підлозі блищало сталеве лезо. Коли б тільки дістати того ножа!

Обережно, якнайтихіше Кама пересунула коліно, тоді друге. Ще рух, ще один, ще… Поволі наближалася до буфета, раз у раз тривожно поглядаючи на інквізитора, що молився.

Нарешті вола дісталася мети. Перехилилася набік і обережно, навпомацки почала шукати на підлозі ніж. Уже торкнулася його!

Чи шум привернув увагу Мюнха, чи він закінчив молитися, але тої самої миті, як Кама взялася за ніж і спробувала перерізати пута, він нагло підскочив до неї. Миттю вирвав з рук ножа, ухопив Каму за волосся й повалив на підлогу.

Потому, чи соромлячись своєї брутальності, чи під впливом якогось нервового імпульсу, Модест упав перед дівчиною на коліна й обережно, ніби благав пробачення, погладив її волосся.

Кама здригнулася. Мимоволі відхилила голову, а він, одсмикнувши руку й затуливши обличчя, швидко підвівся.

Їй здалося — в очах його блиснули сльози.

— Моде… — благально прошепотіла дівчина.

Їхні погляди зустрілися.

— Не дивися так на мене! Я не хочу! Я не можу! — промовив він здавленим голосом.

— Розв’яжи мені руки, прошу тебе, Моде!

Він знову схилився над нею, торкнувся пут, але одразу ж зі страхом одскочив.

— Що ти зі мною зробила? Ти! Ти!..

Він не скінчив. Склав руки й, притискаючи їх до чола, заговорив тремтливим, уривчастим голосом:

— Боже мій! Слабий я… Дай мені силу!.. Допоможи мені! Дозволь не чути… не бачити… Я мушу… мушу…

Голос його чимдалі слабшав.

Він довго стояв нерухомо, заплющивши очі й низько похиливши голову. Нарешті випростався й огледівся довкола, ніби чогось шукаючи. Запримітив покинуту дорожню торбу. Наблизився, підняв її й поклав на буфет. Почав хапливо, нервово викидати на підлогу речі.

Торба вже майже порожня. Зараз він дивився на викинуту з прозорих конвертів білизну, черевики, туалетні прибори, аптечку, що лежали біля його ніг…

Раптом нахилився й підняв плоский конверт. Там була тонка, протидощова пелерина. Він розгорнув її. Якийсь час роздумував, тоді потягся за ножем. Розрізав пелерину вздовж начетверо і зв’язав щось на кшталт довгої линви.

Спробував на міцність.

Підійшов до Ками. Став над нею й почав в’язати зашморг. Обличчя його знову стало холодне, затяте.

Вона злякано глянула на годинник. До посадки лишалося ще близько півтори години.

— Слухай! — спробувала повести далі гру. — Я маю тебе щось спитати.

— Про що?

— Скажи мені, чому ти хочеш моєї смерті?

— Помре тільки твоє тіло! Зате я врятую твою душу. Це головна мета. Я гадаю, мені це вдасться. Я змушу тебе покаятись у всьому…

— За віщо ти мене так ненавидиш?

— Я тебе ненавиджу? — обурливо заперечив Мюнх. — Навпаки! Я вболіваю за тобою… Тому й хочу тебе врятувати!.. Бо кохаю тебе… як… сестру…

— А знаєш, що я думаю? Це не зовсім так, як ти кажеш…

— А як?! — з тривогою запитав він.

— Почуття твоє земне. Убиваючи мене, ти хочеш убити в собі це почуття. Хіба не так?

Мюнх занепокоєно ворухнувся.

— Ти причарувала мене… Я знаю. Такі, як ти, можуть… Це ще один доказ!

— Немає ніяких диявольських чарів! Я звичайна жінка, а не посланець пекла. Це лише твоя вигадка.

— Бог мене випробовує…

— Це тобі тільки здається.

— Неправда! Є рай і є пекло. Коли я виберу хибний шлях, буду осуджений, коли ж істинний…

— Що тобі з моєї смерті? Вона нічого тобі не дасть. Немає ні раю, ні пекла. Є лише Земля. Є Всесвіт, сповнений незвичайних речей, про які ти не марив навіть уві сні, є людський мозок, який мислить, хоче і може досліджувати таємниці…

— Не богохульствуй! Язик твій повторює те, що йому нашіптує сатана! Але помилився володар пітьми! Душа твоя ще не в його руках. З божою поміччю я прожену його з тіла, яким він хоче мене спокусити!.. Молися, грішнице! Бог свідок — я не хотів тебе мучити. Але мушу! Я не маю вибору… Надто зачерствіло твоє серце.

— Ти хочеш мене мучити?

— Я не маю вибору. Вір мені, я не хочу цього. Але ще не пізно. Покайся у всьому й проси у бога прощення! Не соромся страху перед мукою. Небагато було розпусниць, які не визнавали своєї провини перед катом…