Герберт Уеллс - У безодні

— Досить ризиковано, — кинув я.

— Так. Гільза вибухнула, в кімнаті повилітали всі шибки, загинуло багато моїх приладів. І все ж таки я дістав щось на зразок алмазного порошку. Шукаючи способу піддати великому тиску розплавлену масу, з якої викристалізуються алмази, я натрапив на дослідження такого собі Добре з Паризької лабораторії вибухових речовин. Добре підривав динаміт у герметично закритому сталевому циліндрі, який витримував вибух, і я вичитав, що Добре міг би рознести на порох скелі не менш тверді, ніж породи у Східній Африці, в яких знаходять алмази. Тоді я зібрав усі свої гроші і замовив для дослідів такий самий сталевий циліндр, як у Добре. Заправив у нього всю свою суміш, вибухівку, розпалив у спеціальній печі вогонь, поклав туди циліндр — і вийшов прогулятися.

Він розповідав так сухо, що я не витримав і всміхнувся.

— І вам навіть не спало на думку, що в повітря може злетіти весь будинок? Там жили ще люди?

— Я робив це задля науки, — категорично заявив мій співрозмовник. — Під і мною жила сім’я вуличного торговця фруктами, в кімнаті поруч — злиденний письменнк, а наді мною — дві квіткарки. Мабуть, я вчинив справді нерозважливо. Та, гадаю, не всі вони були тоді вдома.

Коли я повернувся, циліндр так само лежав серед розжареного до білого вугілля. Він не розлетівся від вибуху. І тут постав іще один клопіт. Річ у тім, що в процесі кристалізації важливу роль грає час. Якщо цей процес пришвидшити, кристали вийдуть маленькі; тільки за тривалий час вони виростуть до чималих розмірів. Я вирішив охолоджувати циліндр два роки — щоб температура падала поступово. Я зостався тоді вже геть без грошей, а треба ж було купляти вугілля, щоб підтримувати в печі потрібну температуру, платити за комірчину і, зрештою, щось їсти. А в мене у кишенях — як виметено.

За що я тільки не брався, поки кристалізувалися мої алмази! Продавав газети, притримував візникам коней, відчиняв дверцята екіпажів. Багато тижнів підписував конверти. Прислуговував у вуличного торговця й закликав разом із ним покупців: він — на одному боці вулиці, я — на другому. А якось я цілий тиждень не мав роботи й мусив жебрати. О, це був той тиждень! Та ось вогонь почав затухати. Вже кілька днів я не мав ріски в роті, і якийсь хлопчак подарував мені шестипенсову монету — він саме прогулювався з своєю дівчиною і захотів показати себе перед нею. Добре все ж таки, що є марнославні люди! Ох, які запахи долинали з рибних крамниць! Але я пішов і на всі ті гроші купив вугілля. І в печі знов яскраво спалахнув вогонь, і тоді… Від голоду людина втрачає глузд.

Кінець кінцем три тижні тому я перестав підтримувати вогонь. Узяв циліндр, розкрутив його — він усе ще був такий гарячий, що обпікав мені руки, — виколупав зубилом крихку лавоподібну масу й розтовк її молотком на залізній плиті. Я знайшов у ній три великих і п’ять менших алмазів. Коли я сидів на підлозі й гупав молотком, двері відчинились і ввійшов мій сусіда — злидень письменник. Як завжди, п’яний.

“Ан-нархіст!” — кинув він мені.

“Ви п’яний”, — сказав я.

“Палій паскудний!” — знов обізвав мене сусід.

“Іди ти к бісу!” — відрубав я.

“Ага, ось зараз, — провадив він, хитро підморгнувши. Потім гикнув, прихилився до дверей і, втупившись в одвірок, заходився розводити теревені — він, мовляв, оглянув мою кімнату, а тоді пішов уранці в поліцію, і вони там записали все, про що він розказав. — Поб-бачимо, що т-тут у тебе за к-камінчики”, — додав він.

І тут я зрозумів, що попав у безвихідь. Або доведеться розповісти в поліції про свою таємницю, і тоді всьому, вважайте, кінець, або мене заарештують як анархіста. Одне слово, підійшов я до сусіда, взяв його за барки й добряче струсонув, а потім зібрав свої алмази, і тільки мене й бачили. Вечірня газета охрестила мій барліг “кентіштаунською фабрикою бомб”. І тепер я не можу розлучитися з цими алмазами ні добром, ні злом.

Коли приходжу до солідного ювеліра, він просить мене зачекати, а сам тихенько наказує котромусь із своїх помічників покликати поліцію. Тоді я відповідаю, що не маю часу чекати, й забираюся геть. А якось знайшов скупника крадених речей. Але він просто взяв і привласнив один із моїх алмазів — заявляй, каже, в суд, якщо хочеш забрати свій камінь назад. І тепер я блукаю голодний, безпритульний, а на шиї в мене теліпається торбинка з алмазами на кілька сотень тисяч фунтів. Це вам першому звірився зі своєю таємницею. Мені сподобалося ваше обличчя, а крім того, я вже дійшов до краю.