Герберт Уеллс - У безодні

Нарешті вони вгамували спрагу, ввели човна в невеличку притоку й зібралися вилізти на берег серед густих кущів, що підступали до самої води.

— Доведеться пробиратися крізь зарості до морського берега. Там знайдемо ті кущі, а від них уже підемо просто туди, куди нам треба, — сказав Еванс.

— Краще давай допливемо туди човном, — запропонував Гукер.

Вони знов вивели човна на річку й заходилися гребти до моря, а тоді попід берегом — туди, де виднілися кущі. Тут вони зупинилися, витягли човна на берег і рушили до лісу. Йшли доти, доки лагуна й кущі виявилися перед ними на одній лінії. Еванс прихопив із човна тубільське однобоке кайло з полірованим камінцем на держаку. Гукер ніс весло.

— Тепер он туди, — сказав він. — Продиратимемося крізь кущі, поки вийдемо до річки. А там пошукаємо!

Вони почали продиратися крізь густі зарості тростини, гігантських папоротей і молодих дерев. Спершу йти було важко, але невдовзі все частіше стали траплятися високі дерева й галявини. Освітлені яскравим сонцем прогалини майже непомітно змінював прохолодний затінок. Нарешті вони опинилися серед величезних дерев, крони яких спліталися високо вгорі в зелене шатро. Зі стовбурів звисали тьмяно-білі квітки, від дерева до дерева тяглися повзучі рослини. Тіні згущалися. Під ногами дедалі частіше зустрічалися бурі плями моху та лишайників.

На спині в Еванса виступили сироти.

— Після спеки на березі тут аж холодно, — сказав він.

— Гадаю, ми йдемо правильно, — озвався Гукер.

Далеко попереду, там, де гаряче сонячне проміння протинало ліс, вони нарешті побачили серед щільного мороку прогалину. Тут був густий підлісок і росли яскраві квіти. Потім почувся плюскіт води.

— А то — річка. Вона вже, мабуть, недалеко, — кинув Гукер.

На березі річки стояли густі зарості. Серед коріння дерев зеленіли й тягли до неба свої величезні віялоподібні листки розкішні невідомі рослини. Повсюди розмаїття квітів, і якісь повзучі рослини з яскравим листям чіплялися за стовбури дерев. На поверхні широкого затону, що його скарбошукачі спершу не помітили, плавало лапате овальне листя й блідо-рожеві, ніби з воску, квітки, які скидалися на водяні лілії. За вигином річки вода шуміла на порогах і пінилась.

— То що? — мовив Еванс.

— Ми зайшли трохи вбік, — відповів Гукер. — Так воно й мало бути.

Він обернувсь і почав пильно вдивлятися в прохолодне густе затіння німотного пралісу.

— Походимо вгору-вниз понад річкою і знайдемо те, що нам треба.

— Ти ж казав… — почав був Еванс.

— Він казав, що там купа каміння, — додав Гукер.

Обидва пильно подивилися один на одного.

— Спершу пошукаймо трохи нижче за течією, — запропонував Еванс.

Вони повільно пішли берегом, зацікавлено озираючись на всі боки. Раптом Еванс зупинився.

— Чорт, що воно там таке? — промовив він.

Гукер подивився туди, куди показував Еванс.

— Щось синіє, — сказав він.

Вони саме вийшли на пагорок і побачили звідти якийсь синій предмет. Гукер майже відразу здогадався, що то таке.

Він хутко подався вперед і побачив людське тіло з зігнутою рукою; саме воно й привернуло їхню увагу. Рука міцно стискала кайло. Це був чоловік, китаєць. Він лежав ницьма на землі і, судячи з усього, був мертвий.

Гукер з Евансом підійшли ближче й мовчки розглядали лиховісний труп. Він лежав на галявині під деревами. Поблизу валялася китайська лопата, далі — розкидана купа каміння, а біля неї — свіжовикопана яма.

— Тут уже хтось побував, — хрипко промовив Гукер.

Зненацька Еванс заходився лаятись і тупати ногами.

Гукер зблід, але нічого не сказав. Він підступив до розпростертого тіла й побачив, що шия в мертвого червона й розпухла. Такі самі розпухлі були й руки та ноги.

— Тьху! — сплюнув Гукер, різко відвернувся й підійшов до ями. І раптом аж скрикнув від подиву. — Йолоп! Усе гаразд! — гукнув він до Еванса, що поволі ступав за ним. — Скарб на місці!

Він знов кинув погляд на мертвого китайця, а тоді на яму.

Еванс і собі підбіг до ями. На дні її лежали тьмяно-жовті бруски, що їх відкопав бідолашний китаєць. Еванс нахилився над ямою і, розгорнувши руками землю, поквапно дістав один із брусків. Цієї миті в руку йому вколола якась маленька колючка. Він висмикнув колючку пальцями й підняв золотий зливок.

— Таке важке тільки золото й свинець, — сказав він, радісно схвильований.