Ататолій Стась - Сріблясте марево

Тронковський розправив плечі, випростався на весь зріст. Перед Галеєм стояла вже інша людина, зовсім не схожа на того зніченого чоловіка, який ще хвилину тому втомлено сидів за столом.

— Потерпіть мою присутність ще кілька хвилин, Яне! — Галей заговорив глухо, вимогливо. — Вам також треба якнайскоріше залишити віллу. Та перш ніж попрощатися, я прошу пояснити мені, що сталося б, якби ваше відкриття пустили в хід як зброю.

— Чоловіче, це несерйозно. Кадіус підтримує зв’язок із вашою підпільною організацією, і ви добре знаєте…

— Ви помиляєтесь, — похитав головою Галей. — Я і близько не бачив вашого Технологічного. Я навіть не закінчив гімназії. До війни я смикав важелі портального крана, вантажив барила з вином. Мені невідомо, про що доповідав та що обіцяв моїм товаришам по організації професор Кадіус. Але, якщо все це не містифікація, — він штовхнув черевиком шмат кабеля, — відкрийте мені очі, Яне Тронковський. Ви нічим не ризикуєте. Коли вже сам Кадіус ні дідька не тямить без вас, а він таки ж професор, то крановщика вам нема чого остерігатись і поготів.

На обличчі, обрамленому борідкою, знову промайнула усмішка.

— Не знаю чому, але я вам вірю… Гаразд. Хай буде по-вашому. Прошу!

Вони перейшли до зали і поринули у фіолетовий напівморок. Крутими сходами, що спіраллю вгвинчувалися у стелю, поляк підіймався вгору. Галей поспішав за ним, Під самим склепінням навколо кожуха гар-мати-циліндра нависали вузькі антресолі з поручнями. Підошви ковзали на металевому настилі. Поглянувши на скляний дах, Галей хотів спитати, чому шиби в ньому фіолетового відтінку, та в цей час заговорив Тронковський:

— Знаєте, як вам пощастило? Ви один із перших на землі бачите перед собою апаратуру, за яку уряди багатьох держав, не торгуючись, віддали б свої золоті запаси.

— За цей телескоп?

— Ні, це не телескоп. Хоч до небесних тіл, правда, таки має відношення. А взагалі — це капкан. Так, так, капкан. — Поляк поплескав долонею по металевій поверхні циліндра. — В його лабети потрапляють такі собі нікчемно малесенькі частинки, розмір яких не піддається людській уяві. Це і є трокади, як назвав їх професор Кадіус… Моя робота, пане Галею, полягала у дослідженні різного стану матерії. Мені вдалося відкрити такі її утворення, де ущільненість матерії перевершує 1094 грамів на кубічний сантиметр, тобто обсяг речовини стає менший від критичного радіуса, а це означає… — Тронковський помітив, як розгублено і безпомічно дивиться на нього Галей, і поспішив делікатно кинути: — А втім, розрахунки, певна річ, зараз ні до чого… Так-от: будь-яка маса матерії, — і велетенська зірка, і планета, і найкрихітніша її частка, — за певних умов здатні досягти неймовірного самоущільнення, речовина стискується до такого стану, що ламаються електрони, розчавлюються, як під пресом, ядра елемента. Утворений згусток конденсує в собі заряд енергії неймовірної сили, вона ніби дрімає, чекає свого часу. Трокади є повсюди — в рідині, в газуватому середовищі, у космосі; вони трапляються у вигляді безмежних океанів матерії і як її поодинокі краплинки. Звідси висновок: у природі існує невідомий науці вид енергії, що набагато могутніша за ядерну. Я йшов від цього. І ось результат, — Тронковський кивнув на “капкан”. — Частки дрімотної матерії втратили свою одвічну свободу. Тільки не подумайте, ніби вони снують як бджоли у цьому циліндрі. Трокади перебувають там, де й раніше перебували, але декотрі з них, які ближче, потрапляють у мої сіті. Потім здійснюється досить складна операція, щоб утримати їх та перенести у потрібну нам точку простору, а там, якщо захочемо, перетворити згустки на звичайну матерію. Таке перетворення дає миттєвий потік шаленої енергії. Відбувається вибух. Його не треба уявляти, це жахливо… Силу вибуху можна збільшити або зменшити, все залежить від маси трокад, а керувати процесом вивільнення енергії поки що неможливо — тут постає нова проблема. Енергія розкутих трокад колись приведе до технічної революції, а сьогодні вона здатна хіба що вчинити руйнацію, знищення, хаос.

— Яне, ви не згустили барви?

— На жаль, не згустив. Лабораторія, Галею, — це модель того дослідного поля, де за бар’єрами гіпотез відкривається практична, часом страшна, реальність.

— На якій межі ви закрили перед Кадіусом ваші дослідження?

Я похопився вчасно.

— Можливо. І все ж ви працювали далі потай від Кадіуса, аж до кінцевого результату. Ви впевнені, що для професора кінцівка недосяжна?