Айзек Азімов: Я, робот

— Чув про них, — неуважно відповів Квінн.

— Тоді ви легко вловите суть, — сухо промовила роботопсихолог. — Якщо містер Байєрлі порушить хоч один з цих трьох законів — він не робот. На жаль, тільки так ми одержимо чітку відповідь. Бо коли він діятиме згідно з законами, це ще нічого не доводить.

Квінн ввічливо підняв брови.

— Чому нічого, докторе?

— Бо коли добре подумати, суть трьох законів робототехніки — невід’ємна частина переважної більшості етичних систем світу. Звичайно, кожній людині властивий інстинкт самозбереження. Для робота це Третій закон. Кожна порядна людина, якій притаманні соціальне сумління і почуття відповідальності перед суспільством, підкоряється певним авторитетам — прислуховується до думки свого лікаря, керівника, уряду, психіатра, просто приятеля. Вона дотримується законів, звичаїв, правил поведінки, навіть коли вони не сприяють її добробуту, її безпеці. У роботів — це Другий закон. Також мається на увазі, що кожна “порядна людина” повинна любити інших, як саму себе, захищати своїх товаришів, ризикувати своїм життям заради інших. У роботів — це Перший закон. Простіше кажучи, якщо Байерлі дотримується всіх законів робототехніки, він може бути роботом, а може бути просто дуже порядною людиною.

— Отже, — сказав Квінн, — ви говорите про те, що неможливо довести, що він робот?

— Легше довести, що він не робот.

— Це не те, що я хочу.

— Як уже є. А що ви хочете — справа ваша.

У цю мить у Ланнінга з’явилася несподівана ідея.

— А чи нікому з вас не спадало на думку, — повільно мовив він, — що бути окружним прокурором — досить дивне заняття для робота? Судове переслідування, смертні вироки завдають людям величезної інколи…

Квінн раптом запротестував:

— Це не пояснення. Те, що він окружний прокурор, ще не означає, що він — людина. Хіба ви не знаєте його кар’єри? Хіба ви не знаєте, як він вихваляється, що жодного разу не скривдив безвинного, що десятки людей залишилися на волі, оскільки докази проти них його не задовольняли, хоча він міг би переконати присяжних, що їх необхідно стратити? I так воно і є.

Худе обличчя Ланнінга скривилося.

— Ні, Квінне, ні! В законах робототехніки нічого не говориться про людські провини. Робот не може вирішувати, чи заслуговує людина смерті. Не йому судити. Він не може на

шкодити людині — незалежно від того, негідник вона чи ангел.

— Альфреде, — в голосі Сьюзен Келвін відчувалася втома, — не кажіть дурниць. А якщо робот побачить божевільного, що хоче підпалити будинок з людьми? Він зупинить його, правда?

— Авжеж.

— А якщо зупинити його можна, тільки вбивши?

Ланнінг лише крякнув і не сказав нічого.

— А я, Альфреде, скажу, що він зробить усе, аби не вбивати його. А коли божевільний усе ж помре, робот потребуватиме психотерапії, бо інакше сам легко збожеволіє перед такою суперечністю — формально порушити Перший закон, щоб не порушити його найвищий сенс. Та все ж людина була б убита і вбив би її робот.

— То, по-вашому, Байєрлі божевільний? — запитав Ланнінг, якомога ущипливіше.

— Ні, бо сам він не вбивав людей. Він лише викривав факти, які свідчили, що така-то людина небезпечна для інших людей, тобто суспільства. Він захищає переважну більшість і, отже, максимально виконує Перший закон. Це — межі його діяльності. А вже суддя засуджує злочинця до страти або виносить вирок посадити у в’язницю, коли присяжні визнають його вину. У в’язниці його тримає сторожа, страчує кат. А містер Байєрлі лише з’ясовує істину і допомагає суспільству. Оце й усього. Щиро кажучи, містере Квінн, я ознайомилася з кар’єрою містера Байєрлі після того, як ви звернули нашу увагу на ці факти. Я довідалася, що у своїх судових промовах він ніколи не просить винести смертний вирок. Я дізналася також, що він — за скасування смертної кари і щедро фінансує дослідження в галузі нейрофізіології. Він, очевидно, вірить, що злочинців слід лікувати, а не карати. Гадаю, це багато про що говорить.

— Ви так гадаєте? — посміхнувся Квінн. — А чи не пахне тут роботом?

— Може, й так. Не заперечую. Такі дії властиві роботам або винятково порядним людям. Але, як бачите, просто неможливо провести межу між роботами і порядними людьми.

Квінн відкинувся на спинку крісла. Його голос аж тремтів від нетерпіння.

— Докторе Ланнінг, а чи взагалі можливо створити людиноподібного робота, винятково схожого зовнішнім виглядом на людину?

— Це робилося на “Ю. С. Роботс” як експеримент, — неохоче сказав Ланнінг. — Звичайно, без вмонтування позитронного мозку. Якщо використати людські яйцеклітини і гормональну регуляцію, можна наростити людські м’язи і шкіру на скелет з пористого силіконового пластика, який неможливо помітити при зовнішній перевірці. Очі, волосся, шкіра насправді можуть бути навіть людськими, а не людиноподібними. I коли ще додати позитронний мозок, різні внутрішні органи, ви матимете людиноподібного робота.