Айзек Азімов: Я, робот

Авторський здобуток Азімова перевищує сотню книжок. Це переважно науково-фантастичні романи, повісті і новели, а також праці з біохімії, математики, міфології та астрофізики. Свою роботу в журналі наукової фантастики Азімов присвятив детальному розкриттю кількох чітко окреслених тем: розселенню землян у космосі, оволодінню четвертим виміром Всесвіту — часом, етичним проблемам використання роботів у людському суспільстві тощо. Кожна тема старанно осмислена в Азімова, пов’язані з нею проблеми детально проаналізовані, результати аналізу зведені в певні концепції, що доводяться до читача в тематичних циклах оповідань, повістей і романів.

У пропонованому збірнику подається вісім новел з циклу роботизації, написаних в різний час, але поєднаних спільними героями і єдиною концепцією розвитку етичних стосунків між роботами та людьми. Свою світлу любов до фантастики і віру в кінцеву перемогу добра і справедливості Айзек Азімов проніс від дитинства та юнацтва крізь усе життя, не зраджуючи їх ніколи. Добре знання і відчуття законів пригодницького жанру дозволяє письменникові будувати динамічні ситуації, утримувати зацікавленість читача, уникати схематичності образів. Усі герої творів Азімова, як позитивні, так і негативні, як люди, так і роботи, наділені зворушливими рисами живих мислячих істот, що забезпечує їм симпатії та співчуття читача.

Збірка новел “Я, робот” вперше була опублікована 1950 року і принесла Азімову світову славу. В ній розповідається вигадана історія розвитку науки робототехніки. Три основні закони цієї науки, які сформулював письменник у своїх науково-фантастичних творах, нині вийшли за межі фантастики і покладені в основу теорії програмування і масового застосування роботів на виробництві. Однак вихід ідей Азімова у промислову практику аж ніяк не знижує художньої вартості його творів. Навіть сухі на перший погляд закони робототехніки набирають тут життєвої конкретності і сприймаються як пряме звернення до людської совісті, до розуму й серця. Не випадково фантаст досить часто описує ситуації, в яких робот, що дотримується цих трьох законів, виявляється вищим і кращим від людини, яка їх порушує, а деякі оповідання, як, наприклад, оповідання “Доказ”, повністю присвячує розкриттю підтексту цих законів.

Дія оповідання “Доказ” розгортається в місті, охопленому передвиборною боротьбою. Свої кандидатури на посаду мера виставили двоє: політик-інтриган Френсіз Квінн і прокурор Байєрлі. Квінн звинувачує Байєрлі в тому, що той не людина, а робот, і намагається це довести. Прибувають експерти — роботопсихолог Сьюзен Келвін і Ланнінг — представники фірми “Ю. С. Роботс”. Квінн цькує Байєрлі, але мером все ж обирають останнього. Келвін розгадала секрет Байєрлі, — він справді є роботом. Однак роботопсихолог вирішує зберігати це в таємниці й надалі, оскільки робот виявився значно поряднішим від людини.

В основі кожної з восьми новел, як і новели “Доказ”, лежить той чи інший психологічно-етичний конфлікт. В напружених ситуаціях діють роботи і звичайні люди з різними характерами, поглядами, думками. Зовні люди й роботи однакові, але поведінка роботів відрізняється від людської неухильним дотриманням трьох законів, що й допомагає в разі потреби відрізняти їх від людей. В новелі “Роббі” йдеться про дружбу робота й дитини; в новелах “Логіка”, “Спіймати кролика”, “Брехун”, “Загубився робот”, “Зачароване коло” та “Втеча” розглянуто екстремальні ситуації, які можуть виникати в силу специфіки програмування роботів. Від новели до новели роботи Азімова стають дедалі досконалішими і поступово перебирають на себе щораз більше людських обов’язків. Зрештою, окремі з них досягають влади над людьми, яку здійснюють в інтересах людей.

Ми не можемо погодитись з песимістичним підтекстом Азімова про доцільність передачі керівної ролі роботам, яку фантаст базує на тому, що роботи, здійснюючи абсолютний контроль і управління економікою, здатні, мовляв, стати між людством і його самознищенням (новела “Доказ” та інші). З усією очевидністю песимізм Азімова навіяний загрозливим конфліктом суперечностей капіталістичного ладу, його ідеологічною безперспективністю та цинічним обличчям мілітаризму, про що свідчать і самі твори американського фантаста (наприклад, новела “Спіймати кролика”).

Разом з тим ми не можемо не захоплюватись прозорливою уявою Азімова, яка створила цілу мережу карколомних пригод людей і роботів у не такому вже й далекому майбутньому, пригод, що можуть стати реальністю вже завтрашнього дня. Ми не можемо не захоплюватись його змістовними і ясними творами, що чарують нас, пробуджуючи найкращі почуття, отже, роблячи кращими й нас самих. Азімов, безумовно, — справжній майстер фантастики… А чи складно стати таким майстром? Чи складно взагалі писати літературні твори? На це запитання англійський драматург Бернард Шоу якось дав таку відповідь: