Микола Дашкієв - Право на риск

Але у Мезона де й узялася надзвичайна красномовність! Він торочив, що саме я перший помітив “меркуріанське яйце”, що саме я матиму честь відкрити кремнійорганічну форму життя, що саме я довів можливість дослідження предметів без щонайменшого порушення їхньої структури. Він виспівував, як соловей, а на закінчення дифірамбів заявив, що, цінуючи мою безкорисливу допомогу в розв’язанні найскладніших питань, дарує мені свою “гагарінку”.

Тепер я розумію: то був хабар. Звичайний хабар! А я, дурень, тоді не усвідомлював цього, сприйняв той дарунок як вияв вдячності. І це було початком мого гріхопадіння.

Ні, того дня ми ще не вчинили злочину. Громадянин Книш Д. М., посилаючись на мій родинний зв’язок з проф. Ляпсусом І. М., тільки намовив мене попросити дозволу бувати в Меркуріанському залі тоді, коли він зачинений для відвідувачів, — нібито для детального вивчення експозиції. Товариш Ляпсус І. М. дав згоду, навіть гадки не маючи, що таким чином стає співучасником майбутнього злочину. Втім, цього не підозрював і я: Мезон запропонував усього лиш обміряти й зважити оте “яйце”, що ми й зробили.

Але наступного ранку він примчав до мене з палаючими очима і заявив, що “яйце” треба негайно дослідити з допомогою нейтронного інтроскопа. Мовляв, його “жива” природа доведена повністю. Мовляв, про це свідчить “крутильний момент”.

Якщо ви ще не вивчали теоретичної механіки, я поясню вам, у чому справа. Крутніть варене куряче яйце — воно обертатиметься дуже довго, а сире — загальмовується враз, бо всередині в ньому — рідина з великим коефіцієнтом внутрішнього тертя. Отак і з “яйцем” меркуріанським: розрахунки показали, що воно загальмовується швидше аніж слід; виходило, що в ньому є своєрідна “шкаралупа” і “нутрощі”. Розбіжність — якісь частки процента, але так і мало бути, бо “нутрощі” отого “яйця”, мабуть, скидалися своєю в’язкістю на шевську смолу, яка при звичайній температурі розпливається дуже повільно, а від удару розколюється, немов кристалічне тіло.

І знову, не знаю, як сталося, але доводив ці твердження вже не Мезон, а я. Він слухав дуже уважно, підтакував, а на закінчення поздоровив мене з величезним відкриттям і подарував справді унікальну марку — “бригантину” 1959 року!

Як бачите, я абсолютно щирий у своїй сповіді. Ота “бригантина” теж була хабарем, — гром. Книш Д. М. скотився навіть до таких негідних засобів! — і мене виправдує хіба те, що я завжди був непоправним ідеалістом, нездатним приписати людині підступних намірів. Але ж злочин лишається злочином. Того вечора ми з гром. Книшем Д. М. нишком винесли з Меркуріанського залу експонат, зареєстрований як № М-2437/бц-1981, і вранці дослідили його з допомогою нейтронного інтроскопа.

Так, перші ж знімки показали, що я мав рацію: “меркуріанське яйце” було неоднорідне за своєю структурою. Під дуже твердою “шкаралупою” завтовшки 8 міліметрів залягав шар пружної шпаруватої речовини, а в центрі еліпсоїда містилося якесь кулясте тіло з кристалічною структурою. Хімічний аналіз “шкаралупи” показав, що вона складається з двоокису кремнію, типу звичайного земного кварцу, проте з домішками високомолекулярних галоїд-силанів. Порушувати цілісність “шкаралупи” задля дослідження “нутрощів” ми не наважилися.

Ось на цьому й слід було б поставити крапку та віднести експонат до музею. Потім я надіслав би до Академії наук СРСР коротке повідомлення про своє відкриття , і авторитетна комісія дослідила б “феномен Бориса Ляпсуса”, який став би основою моєї майбутньої кандидатської дисертації. Таке розв’язання справи було б законним і науково обгрунтованим.

Але гром. Книша Д. М. такий варіант аж ніяк не влаштовував! Він почав торочити, що в Академії наук на “повідомлення” (він так і сказав: “повідомлення в лапках”!) п’ятикласника ніхто не зверне уваги; а якщо звернуть, то доручать зробити перевірку якомусь аспірантові, і той ніякого “феномена Бориса Ляпсуса” не помітить; а якщо й помітить, то назве своїм іменем і зробить основою для власної кандидатської дисертації.

Ви бачите, якими методами впливав на мене гром. Книш Д. М., вербуючи собі спільника для здійснення злочину?! Він апелював і до логіки, і до почуття обов’язку, і до притаманного кожному майбутньому вченому прагнення пріоритету в дослідженнях!.. Звичайно, я довго опирався його намовлянням і склав зброю аж тоді, коли Мезон, так би мовити, переконливо мені “довів”, що експонату ми не завдамо шкоди в принципі .