Микола Дашкієв - Право на риск

— Ну, гаразд, — сказав я спокійно, уриваючи потік його красномовства. — Ти торочиш тільки про енергетику. Але ж для земних рослин потрібні не лише сонячні промені, а й “будівельні матеріали”, — вуглекислий газ, вода, мінеральні солі. Скажімо, “вилупиться” твоя “пташка”. Що вона їстиме?!

Ой, краще б я не промовляв цієї фрази! Почувши її, Мезон аж підскочив. Він довго дивився на мене, ніби вперше побачив, а потім сказав:

— А ти знаєш, Еліпсоїде, часом навіть у тебе з’являються проблиски розуму! Хвалю!

Ви чуєте?! Незмінний трієчник Мезон поблажливо похвалив мене, відмінника, в якого не було жодної оцінки меншої за “5”! Проте не встиг я відкрити рота, щоб відповісти гостро і влучно, як Мезона раптом наче вітром здуло. Він повернувся хвилин через десять і почав вивантажувати з кишень склянки з реактивами.

— Молодець, Еліпсоїде, — мимрив він так, наче мене тут зовсім не було. — Правильно запропонував: “пташеняткові” потрібна їжа. Чистий кремній?.. Годиться. Ну, і германій, звісно. Для фотоелементів… І кристалічна сірка, звичайно, — адже для поверхні Меркурія характерні сульфідні сполуки… Для смаку додамо трошки рідкоземельних металів… А от вуглецю — побільше: саме він зміцнює кремнійорганічні ланцюжки…

Аж тепер я збагнув: Мезон вирішив висипати всю оту суміш у розжарений термостат!.. Хто міг би поручитися, що не трапиться вибуху? А головне, де гарантія, що при цьому не зруйнується рідкісний експонат, взятий нами з Музею астронавтики?!

Я благав його не робити дурної спроби, доводив, що це небезпечно, що це злочин перед наукою, але добився тільки того, що він силоміць посадив мене на стілець перед термостатом і наказав пильно стежити за отим “яйцем”.

Доки насоси висмоктували повітря із шлюзової камери, я ще кілька разів намагався вплинути на гром. Книша Д. М., проте він мені навіть не відповідав. А точно о 17.35 натиснув кнопку і хрипко вигукнув:

— Пильнуй!

Я встиг помітити тільки те, що в чашу термостата щось посипалося, а потім у ній спалахнуло полум’я, заклубочився дим, який безперервно змінював колір і вирував, немов підхоплений смерчем. А коли той дим поступово почав розвіюватися, я зойкнув: на ближчому до нас кінці “яйця” з’явилося кілька тріщин. Більше того: тріщини поглиблювалися, перетворювалися на розколини, а звідти виповзало щось схоже на шматки пожмаканого блакитного оксамиту. Потім “шкаралупа” почала обсипатися зусібіч, і на поверхні розплавленого олова, тепер уже засміченій домішками, почало вимальовуватися щось схоже на живу істоту. Живу?.. А як же інакше сказати, коли оте “щось” сіпалося й коливалося, поступово набуваючи форми вузькогорлого глечика з припасованими до нього пожмаканими “крилами”.

— Дивись! Дивись! — репетував Мезон так, ніби я сидів не поруч нього, а принаймні у протилежному кінці лабораторії. — Воно — їсть!

Справді, “воно”, — отой блакитний “глечик з крилами”, без щонайменшого натяку на очі, вуха та лапи, — видовжило свою “шию”, схилило її вниз, щось усмоктало в себе, — видно було, як по “горлу” прокотився клубочок у “черево”. І одразу ж “крила” почали розпростовуватися, набувати трикутної форми. Їм уже не вистачало місця в термостаті; вони загиналися донизу, і це, мабуть, дратувало того “птаха”, чи як там його назвати, бо все його “тіло” почало гарячково смикатися. Наче відчувши спрагу, “птах” ще раз схилив свою безголову “шию” і почав пожадливо ковтати розплавлене олово. Його “тулуб” наповнювався, гладшав, і це ніби додавало “птахові” сили. Він борсався щодуху; здавалося, ось-ось змахне “крилами” і полетить…

І раптом сталося несподіване: луснула “шкіра” на його “череві”, полилося звідти рідке олово, засмічене барвистими шматочками якоїсь речовини, а сам “птах” почав опадати й морщитись, як надувна гумова кулька, з якої виходить повітря. В останньому пароксизмі заметлялися “крила” та й упали, розпливлися сірою плівкою. Розплився й “глечик”. І все це відбулося так швидко, що ми навіть не встигли ввімкнути кіноапарат.

Мені відібрало мову. Я ладен був битися головою об стіну або гамселити кулаками Мезона, — адже здійснено неймовірний злочин! Хто засвідчить, що вдасться бодай у далекому майбутньому знайти ще хоч одне таке “яйце”? І що я скажу батькові, який повністю відповідає за кожен експонат музею?! Майже з ненавистю я подивився на Мезона. А той сидів, обхопивши голову руками, і шепотів: