Микола Дашкієв - Право на риск

Саме через ці якості Мезон (я називатиму його так, як називав раніше) і став моїм другом. Однак — “ти друг мені, Мезон, та істина — дорожча!”. Я не можу приховувати його вади, які й стали кінець кінцем підґрунтям для організованої ним злочинної змови!

Насамперед, Мезон — страшенно непосидючий (через це він і одержав таке прізвисько). Надзвичайно любить командувати, нав’язуючи свою волю. Так, скажімо, він торік майже силоміць затягнув мене купатися в забороненій зоні Дніпра. Абсолютно не визнає авторитетів. (Подумати тільки: заявив, що Ейнштейн — сам великий Ейнштейн! — своє твердження про неможливість перевищити швидкість світла висмоктав з пальця!) Несамокритичний: запевняє, що саме йому пощастить виявити нові вищі форми життя у Всесвіті. Нечемний: завжди сперечається із старшими і визнає хибність своїх тверджень аж тоді, коли вичерпає всі заперечення. Дуже нерозсудливий: завжди прагне робити те, що заборонено.

Щодо останнього пункту, можу навести яскравий приклад.

Усім нам відомо, що кібер-учителі — найпрогресивніше, найвеличніше досягнення світової педагогіки. Саме з їхньою допомогою ми, п’ятикласники 80-х років 20-го століття, вивчаємо ті предмети, які ще зовсім недавно вивчали в інститутах. Ми повинні бути безмежно вдячні за турботу про нас; ми повинні як зіницю ока берегти кожного кіберучителя, бо це — надзвичайно складна і дорога електронно-обчислювальна установка. Що станеться, коли кожен учень зіпсує по одному кіберу? Це буде лихо у всепланетному масштабі! Ось чому учням середньої школи суворо забороняється пхати носа в монтаж кібер-учителя (на це має право тільки ремонтна бригада, членів якої директор школи затверджує особисто!)

Так от, послухайте, яку штуку встругнув наш Мезон!

Місяць тому ми мали складати залік з першої частини математичного аналізу. Я, як звичайно, почав готуватися до заліку заздалегідь, а Мезон — теж як звичайно! — лишив усе на останні дні. Я не раз нагадував йому, що тільки сумлінне й наполегливе навчання може забезпечити учневі глибокі знання, але він зневажливо відмахувався. Кінець кінцем я не втримався і, як аргумент, показав йому свій табель, де немає жодної оцінки меншої за “5”. І що ви думаєте? Мезон зухвало запевнив мене, що кібер поставить йому п’ять з плюсом, — і не за першу частину математичного аналізу, а за весь курс!

До заліку лишалося два дні, — цього вистачило б хіба для побіжного перегляду контрольних питань. Отож, я й запропонував йому побитися об заклад на його “гагарінку” (перша марка, випущена на Місяці; надзвичайно рідкісна, єдиний примірник на всю нашу школу!), що п’ятірки він не одержить. Мезон погодився і сказав, що в разі мого програшу я маю віддати свою найціннішу марку. Я був настільки впевнений у перемозі, що пообіцяв віддати 15-центову “гвіану” — мрію всіх філателістів!.. Він підступно посміхнувся, перепитав ще раз, чи я не одмовлюся від своїх слів, а коли я обурено відкинув це образливе припущення — заявив, що в такому разі дає слово честі ЗОВСІМ не готуватися до заліку.

Засвідчую: за ті два дні Мезон навіть не торкнувся підручника. Ми гарячково зубрили формули та товклися біля кібер-репетитора, а він з ранку до вечора морочився з саморобним портативним відеофоном.

Уже весь наш клас склав залік (я, звичайно, складав перший і одержав п’ятірку!), коли врешті-решт з’явився Мезон. Його зустріли іронічними вигуками. Слід віддати йому належне: він не розгубився і повторив, що справді одержить п’ятірку з усіх шести розділів вищої математики, але просить усіх вийти з класу — мовляв, інакше не зможе зосередитися.

Довелося погодитися на цю умову. І що ви думаєте? Не минуло й п’яти хвилин, як на порозі класу став усміхнений Мезон з табелем у руках. Ми кинулися до нього… та й отетеріли: наш суворий несхибний Кіб, який не дарував нікому анінайменшої помилки, поставив Мезонові зразу аж десять п’ятірок — за весь математичний аналіз! — а в графі “примітки” чітко надрукував: “Відзначається величезною пам’яттю, надзвичайно чіткою логікою і швидкістю рефлексів”.

Це було неймовірно! Таку характеристику за весь час існування нашої школи одержав тільки Іван Радченко (тепер академік). Але ж то був Радченко, а не якийсь Мезон! Ми стояли, як громом вражені. А він реготав:

— Ну, що? Чи виконав я зобов’язання?.. — потім ляснув мене по плечу. — Ну, Еліпсоїде (він так прозвав мене, — зовсім не влучно і не дотепно!), коли ти віддаси мені “гвіану”?