Володимир Владко - З далеких планет

Борисьо вмостився на стільчику перед невеликим телескопом і, прихилившись до окуляра, почав дивитися на небо. Владлен спитав:

— Ну, що ти там бачиш? Ех, ти вже збив. Наведи на планету!

— Це я можу, що тут… — бубонів Борисьо, зазираючи у візир і крутячи ручки.

Але планета ніяк не потрапляла в поле зору.

— Все ще не навів? — дивувався Владлен. — Завжди ти кажеш “можу”, а як доходить до діла… Давай я тобі наведу!

Владлен швидко навів трубу, посадив хлопця.

— Ну, яка там планета?

— Наче Сатурн…

— Він і є. А чим ця планета відрізняється від інших?

— Сатурн має дев’ять супутників.

— А ще що він має?! — Владлену почав уриватися терпець.

— Густу газову оболонку, яка складається…

— А кільце, кільце він має? — сердито перебив Владлен.

— Ну, звичайно, — спокійно відповів Бо-рисьо. — Хіба ж ти забув?

Владлен не знав, чи йому сердитись, чи сміятись. Поглянув на серйозне обличчя свого друга й усміхнувся.

— Ну, а може, ти скажеш, із чого воно складається?

— Воно складається з дрібненьких пилинок…

— А що якби навколо Землі отаке кільце?

— Та що ж… — зам’явся Борисьо. — Було б дуже красиво…

Борисьо дивився на Владлена і кліпав очима.

— А що… буде і в нас кільце?

— Ну, аякже! — вигукнув Владлен. — А що ж і роблять наші батьки.

— Та ну?

— Мені тато все розповів. Ракети начинені пилом; на заздалегідь визначеній орбіті вони, одна за одною вибухатимуть, і з того пилу буде кільце. Тільки не думай, що воно для краси. Це щоб1 більше вловлювати сонячної енергії.

Вони тут же, в тісній астрономічній башті, почали малювати кільце навколо Землі.

— Отакий проект і схвалено, — підняв він свого аркушика.

— А той пил… не розлетиться? — спитав Борисьо.

— Не хвилюйся. Все точно розраховано. Так от я й думаю: давай, Борисю, помчимо на аеросанях до космодрому? До батьків у гості! Побачимо, як стартують ракети.

— А… нас пустять мами? — тривожно спитав Борисьо.

— Я вже дорослий. А от ти мусиш спитати дозволу у мами, зрозумів?

Сніг так сліпуче сяяв проти сонця, що хлопцям довелось надіти захисні окуляри.

Дружно взявшись за опорні лапи, вони вивели сани із гаража, легко попхали іх по снігу поміж яблунями і поставили за садом. Тут починалися засніжені поля. Сонце сяяло у вікнах затишної кабіни, бризкало промінням із фари — Борисьо подумав, що вона ввімкнена! Золоті літери полум’яніли на голубому фоні — БУРАН.

— Ну, пора, — стримано сказав Владлен. Став на приступку, відчинив дверцята. — По місцях!

Борисьо моторно кинувся до кабіни і сів на зручне сидіння зліва від місця водія. Ноги, правда, не діставали до підлоги, але то нічого. Зате видно було добре, бо кабіна майже вся була з прозорого пластика. На місце водія, не кваплячись, сів Владлен. Поклав руку на стерно… Борисьо обернувся назад, щоб вловити момент, коли почнуть свій обертовий рух лопаті. Але Владлен не поспішав. Борисьо повернув голову до нього:

— Чого ти ждеш? Щоб мама передумала та завернула?

— Опусти сидіння. Там збоку є ручка, потягни її вгору.

Борисьо ледве намацав ту ручку, потягнув її, сидіння плавно опустилося. Тепер його ноги діставали підлоги.

— А чи ми нічого не забули? Великий термос ти приніс?

— Усе в багажнику — і термос, і пакети, — швидко заговорив Борисьо, — усе, усе! Хіба ти не знаєш, який я акуратний?

— Гляди, бо нам далеко і все полями та лісами. Я відповідаю за машину, а ти — за харчування.

— Харчів нам надавали не менше як на тиждень.

Борисьо не встиг впіймати поглядом ту мить, коли закрутився гвинт. Він побачив позад кабіни темне коло. Електромотор працював безшумно. Владлен збільшив оберти пропелера, і сани плавно рушили. Тепер Борисьо не міг побачити і кола — там, де були лопаті, тремтіла ледь помітна серпанкова намітка.

Здавалося, що сани не ковзали широкими лижами по снігу, а таки летіли, летіли. Чути було свист звихреного, збуреного повітря, позаду клубочився білий пил, а сани мчали нестримно, і синя смужечка на обрії почала враз виростати, і через кілька хвилин уже добре видно було, що то стіною встає ліс. Хлопець злякано подивився на товариша:

— Це вже ти дуже розігнав!

— Дуже? — усміхнувся Владлен. — То тобі з незвички так здається. Та тут можна ще більшу швидкість дати: рівно, ніяких перепон! Ось у лісі доведеться збавити…