Ігор Забєлін - В погоні за іхтіозаврами

Ось як стояла справа в рік виїзду на Далекий Схід першої радянської абісалогічної експедиції.

При виборі району дослідження в нас не виникло ніяких сумнівів і вагань: усі відразу висловилися за Тихий океан, за Курильську глибоководну западину. Район цей зручний з багатьох причин. По-перше, це найближча до Радянського Союзу океанічна безодня, по-друге, роботи на батискафі важко провадити без берегової бази, і ми вирішили організувати таку базу на одному з Курильських островів. Та була ще одна важлива причина, яка примусила нас обрати саме цей район. Справа в тому, що всі вчені-абісалоги одностайно твердять, що провадити спостереження на великих глибинах, в умовах цілковитої темряви надзвичайно важко: лише не багатьох тварин удається добре роздивитися, часті випадки обману зору, і бувало навіть так, що один із спостерігачів цілком виразно бачить тварину, показує її іншому спостерігачеві, а той нічого не може розглядіти! Тут важливо знати, з якими тваринами можна зустрітися в глибині океану — це допоможе визначити їх. У дослідженні Курильської западини на експедиційному судні довелося брати участь і мені й моїм помічникам, отже, тваринний світ западини був нам частково відомий.

Ясний погідний день 18 серпня 195… року назавжди залишився в пам’яті всіх учасників експедиції. У цей день рано-вранці експедиційне судно, на якому був батискаф, залишило берегову зону й через три години лягло в дрейф над Курильською западиною. Ехолот підтвердив показання карти: глибина океану під нами досягала 8560 метрів…

Наш батискаф уже пройшов попередні випробування без пасажирів, і тепер ми з Румянцевим зайняли свої місця в його тісній кабіні. Стріла винесла нас за борт і опустила на воду. Батискаф занурився на кілька метрів, і відразу з сонячно-синього світу ми потрапили в інший світ — зеленуватий. Потім ми ненадовго спливли й знову занурилися. Тільки-но розсіклись бульбашки повітря біля ілюмінаторів, я глянув угору й побачив зеленувато-прозору “покрівлю”, що розмірене погойдувалася над нами…

Перевіривши показання приладів і переконавшись, що на батискафі все гаразд, ми почали повільно занурюватися. Спочатку світла було досить — батискаф проходив через пронизану сонячним промінням зону фотосинтезу, і за склом пропливали кущі зелених водоростей, зграї дрібних рибок. Батиметр — прилад, який показує глибину занурення, — підтверджував, що глибина поступово збільшується: п’ятдесят, вісімдесят, сто метрів, сто п’ятдесят… Нам здавалося, ніби ще досить видно, та коли я спробував писати, то переконався, що нічого не видно; ми наближалися до межі зони фотосинтезу. Нижче від цієї межі ще можна помітити сонячне світло, але воно вже таке слабке, що зелені рослини жити там не можуть.

Повз ілюмінатори батискафа, як і раніше, зграйками й поодинці шугали риби, повагом проповзла велика помаранчева медуза, мало не зачепивши скло довгими торочками щупальців.

Сутінки дедалі густішали, і це утруднювало спостереження, а нам ще не хотілося вмикати прожектори; ми зробили це тільки на глибині семисот метрів.

Треба сказати, що проблеми абісалогії зовсім не вичерпуються вивченням тваринного світу океанічних глибин. Ні, абісалогія — наука комплексна, і її цікавить усе, що приховано в глибинах океану: і зміна тиску з глибиною, і послідовність зниження температури, і те, як усе це позначається на характері хімічних реакцій, як змінюються властивості води при низькій температурі й високому тиску, як взаємодіють живі організми з зовнішнім середовищем і між собою, як розподіляються вони в глибинах і чим живляться, яка роль бактерій у житті абісалі (там вона, мабуть, більша, ніж у верхніх горизонтах), що відбувається в донному мулі, як впливають на життя процеси радіоактивного розпаду, яка доля космічного проміння, що досягає океану, та багато чого іншого.

Природно, що шляхом безпосередніх спостережень і кінозйомок можна було розв’язати тільки дуже незначну частину цих проблем. Тому зовні наш батискаф мав особливі прилади для фіксування всіх змін у навколишньому середовищі та передачі відомостей до нас у кабіну.

Я на мить одвернувся від ілюмінатора, щоб глянути на лічильник зовнішнього термометра, а коли знову подивився в ілюмінатор, встиг помітити, як на дальньому кінці прожекторного променя промайнула довга тінь. Я подумав, що цьому невідомому мешканцю повинно тут бути не дуже тепло (було всього плюс два градуси), і погасив світло. На досить великій відстані від батискафа повільно рухались два ланцюжки вогнів — ніби вночі біля самого обрію морем ішов пароплав. Вогні було видно цілком виразно, але вони не освітлювали навколишнього простору. Я направив батискаф до цих вогнів, але в ту ж мить вони зникли. Судячи з вогняних ланцюжків, власник їх мав у довжину принаймні три метри.