Андрій Дмитрук - Велика місія цивілізаторів

Все йшло якнайкраще, життя в таборі входило в колію. Всі пили для профілактики розчин «бабусиної горілки». Солдати й офіцери відчували себе напрочуд бадьоро.

Генерал-губернатор повідомив по радіо, що пробірку й усі документи послано в столицю, в Академію наук. Трохи пізніше надійшов наказ капітанові Хіту: рухатися на південний захід, до невеликого туземного села, де, за повідомленням розвідки, діяв сильний партизанський загін, що не давав колоніальним властям прокласти стратегічну залізницю.

Наступного ранку шість бронемашин загону поповзли глухими шляхами й болотами. Солдати не звертали уваги ні на туман, ні на хмари комарів. Тепер вони були схильні вважати себе невразливими.

Жителі невеликого лісового поселення жахнулися, коли з душної пітьми лісу, сяючи фарами, брязкаючи гусеницями, виповз величезний бронетранспортер, а за ним нові й нові сталеві крокодилоподібні машини зі спареними кулеметами на баштах.

Партизани дали знати про себе вже наступного дня: випущена з лісу гвинтівочна куля пробила брезентові двері намету поряд із сержантом Делакуром, що саме виходив надвір. Той скрикнув і впав на землю. Солдати схопили свою зброю і відкрили хаотичний вогонь по джунглях.

Негри-поселенці лежали долілиць у своїх халупах, боячись підвести голови.

Куля попала в горло радистові, і він, навіть не зойкнувши, звалився на землю. Більше вбитих не було. Барт перев'язав руку, яку злегка подряпало. Двоє солдатів були поранені важче…

Послали розвідку. Досвідчений капітан Хіт вислухав донесення, взяв із собою тридцять чоловік, бронетранспортер і вранці вирушив мисливською стежкою. Через три години здалеку долинули стрілянина й вибухи. Командир викликав підкріплення — три броньовики— і наказав посилити охорону табору.

Тим часом Горацій Барт сидів у навушниках біля столу з похідною радіостанцією і швидко писав. Він приймав радіограму від генерал-губернатора. Солдати юрмилися коло намету, витягували шиї і заглядали в маленьке віконце. Вираз Горацієвого обличчя свідчив про те, що повідомлення було дуже важливе й цікаве. Нарешті офіцер скинув навушники і з стурбованим виглядом вийшов надвір, тримаючи в руці папірця.

— Слухайте, — сказав він і почав читати: «Капітанові Хіту і старшому лейтенантові Варту. Вчора, шостого серпня ц. р., в управління колонією надійшло повідомлення з столиці. Академія наук сповіщає, що речовина, одержана на аналіз, є сумішшю кількох невідомих науці алкалоїдів рослинного походження. Змішані в певних пропорціях, вони можуть мати сильний вплив на організм, знищувати мікроби певних захворювань і нейтралізувати їхні токсини. Нічого рівнозначного цим лікам медицина досі не знала: малярія виліковується з їхньою допомогою за чотири дні, будь-які види лихоманок — за сім-десять днів. Дослідами встановлено, що дана речовина в суміші з деякими кислотами може вплинути також на віруси багатьох захворювань вірусного походження. Крім того, є припущення, що універсальний препарат може сприяти вилікуванню багатьох інфекційних захворювань шлунка…

Велике відкриття офіцерів колоніального загону стало відоме президентові й уряду. На запит міністра охорони здоров'я про можливість масового випуску препарату Академія відповіла негативно, бо неможливо дізнатися, з яких рослин добувають цю речовину, а створити його синтетичним шляхом сучасна наука поки що неспроможна. Капітана Хіта й старшого лейтенанта Варта просять надіслати додаткові відомості, після чого їх представлять до урядової нагороди».

— От, чули? Де я тепер знайду цю бабусю? Хіба що попрошу капітана, коли він повернеться…

— Він уже повернувся! — пролунав веселий голос Орвіла Хіта. Одна командирова рука була перев'язана, але він радісно усміхався. Солдати зустріли його вітальними вигуками.

З бронетранспортерів вилізали автоматники, штовхаючи поперед себе зв'язаних негрів.

— Ось вони, голубчики! — мовив капітан, вказуючи на полонених. — Партизани. Зараз допитаю — і на гілляки. Глянь-но, які бандити. Той, що з пов'язкою на голові, прострелив мені руку. З ним буде окрема розмова.

Горацій, як завжди, коли капітан збирався розправитися з беззахисними людьми, похмурнішав і нервово сказав:

— Ну, добре, згодом. Є важливіша справа…

— Стривай, дай розповім. Отже, їдемо ми й звалилися в ловчу яму… Поки під'їхали броньовики, ці собаки вбили Сегаля і ще чотирьох. Потім закрутилася веремія! Ми їх оточили, шістдесят чоловік застрелили на місці, а решту узяли… Та найцікавіше ось що: за деревом спіймали бабку, зморщену, в якійсь ряднині з бахромою. Ну, точнісінько, як ти описував. І лається нашою мовою…