Андрій Дмитрук - Велика місія цивілізаторів

— Я мати чарівників, велике плем'я… Можна ні боятися куля. Хочу помогти добрий білий, — забуркотіла стара. Тоненька, мов два пальці Горація, рука простягла над струмком гарбузову пляшечку-чвертку.

— Спирт, чи що, бабуню?

— Ні. Є один гіркий вода, сік дерева і ягода, як робили наші предки… Брати дві крапельки з чистий-чистий вода і пити… Погана хвороба, чорна хвороба вбити твої брати, злі брати. Ти добрий брат: якщо захворіть — сам пий, інший не давай, не треба. Я піти, ховай пляшка…

Барт хотів щось спитати, але таємнича африканка, підібравши плаща і махнувши рукою, зникла за деревами.

Горацій покрутив у руках пляшечку, знизав плечима і подався до табору. Спочатку пробував знайти пояснення містичній пригоді, а потім подумав: можливо, це витівка партизанів і в пляшечці отрута?

Так чи інакше, але він дійшов нарешті до госпіталю, взяв у вартового халат і протигаз, надів шльопанці на черевики й наблизився до Хітового ліжка.

— Ну що? — кволим голосом спитав капітан, повертаючи до Горація виснажене, вже непридатне для рекламного проспекту, неголене обличчя. — Скоро вмирати, старий. Добре, коли спокійно, а якщо мучитись буду? Слухай, друже, поклади мені під подушку револьвер…

— Не говори дурниць, Орвіл. Ми з тобою ще погуляємо в столиці… Є один шанс на одужання, йду оце я по воду…

Після того, як Барт розповів капітанові про свою зустріч і показав на пляшечку, Хіт прошепотів:

— Склянка на столику… Не та, ось моя. Не вірю я чорним, та все одно вмирати. Капай!

Горацій налив з бачка перевареної води, накапав із пляшечки дві густо-коричневі краплі. Орвіл залпом випив усю склянку і знеможено відкинувся на подушку.

— За смаком і запахом це справжні ліки. Бррр, бридота, — сказав капітан і навіть спробував посміхнутися.

— Лежи, лежи, я ввечері зайду. А магнітофон я твій узяв.

— Гаразд, друзяко… До побачення, а то заразишся.

Надвечір Горацій прогулювався біля лісової галявини, сподіваючись зустріти таємничу африканку.

Нарешті сонце зайшло. Старший лейтенант, так нікого й не здибавши, повернувся до госпіталю, його серце завмерло, коли він переступив поріг намету й зупинився біля Хітового ліжка.

Капітан спокійно спав, поклавши руку під кудлату голову. Його дихання було рівне, жоден м'яз не тремтів, на щоках виступив слабкий рум'янець. Горацій, зрадівши, вибіг з госпіталю. Вартовий витріщив очі, коли старший лейтенант Барт з усієї сили поплескав його по плечу й загорлав на весь табір:

— Живемо, друзі! Чудово! — А потім вихопив револьвер і шість разів вистрелив у повітря.

З наметів вискакували солдати і, нап'явши берети, щодуху бігли до госпіталю.

Побачивши надзвичайно щасливого Варта, вони зупинились і з подивом перезиралися. Веселий настрій помічника командира загону ніяк не відповідав похмурій обстановці гинучого табору. Коли всі зібралися, Горацій виголосив коротку промову, шалено жестикулюючи і лаючись від повноти почуттів. Солдати, немов на штурм, кинулись у госпіталь, до капітанового ліжка…

Перед сном кожний хворий одержав склянку води з двома краплями «бабусиної горілки», як охрестили ліки солдати.

Горацій щиро радів і навіть не згадував про прохання старої не виказувати таємниці.

Вранці всі хворі почували себе значно краще. Орвіл попросив бульйону і смаженої ковбаси. Його сусід, молодший лейтенант, приєднався до командирового прохання. Опівдні капітан сів на ліжко, затягнув популярну пісеньку. Хворі підхопили її й співали з великим піднесенням. Похмура пригніченість солдатів змінилася нестримними веселощами. Біля намету Варта, звідки долинала музика магнітофона, радист Шаар і ще один автоматник танцювали на траві твіст. Солдати плескали в долоні. Потім повитягали пляшки вина, залишені про «чорний» день. Табір галасував і горлав пісні…

Радіостанція послала в ефір рапорт командира карального загону про незвичайну подію в таборі. Губернатор негайно відповів: «Щиро радий одужанню. Капітан Хіт, прошу прислати ліки в Головний штаб. Бажаю Вам успішного виконання місії».

Через два дні великий вертоліт сів на заболочені луки. Льотчик узяв із собою пробірку густої коричневої рідини і якнайдокладнішу доповідь Варта про все, що сталося в таборі.

Вертоліт піднявся над джунглями, несучи в світ надзвичайне відкриття Горація…

Минув тиждень.

Худий і щасливий капітан заглядав у всі куточки, гладив броню свого транспортера і божився, що розіб'є голову, а таки доможеться ордена для Варта.