Гейнц Фівег - Полум'я в лабораторії №1

Годинник на башті пробив п’ять разів.

Гансен схопився з тапчана, опорядився, закурив сигарету. Розстебнув сорочку, згорнув папери з розрахунками та кресленнями і дбайливо сховав їх у себе на грудях. Після цього надів піджак і застебнувся на всі ґудзики.

Комісар Бергер сидів у себе в кабінеті за столом, сперши голову на руки, і нерухомо дивився перед собою. Раптом схопився, почав швидко ходити по кабінету від стола до вікна і назад. При цьому тихо і дуже поволі обмірковував подію:

— Злочинець міг непомітно підійти до входу в лабораторію № 1 тільки через запасний вихід фотокімнати. Через двері інших лабораторій не можна вийти непомітно. Отже, йдеться тільки про цей запасний вихід. У тому, що двері фотокімнати відчинялись, я цілком переконаний. Крім того, Гансен підтверджує це. Таким чином, міг ще хтось третій… або…

Комісар Бергер обірвав думку на півслові, схопив телефонну трубку, набрав потрібний номер:

— Говорить Бергер. Колего Вендлер, треба негайно зняти відбитки пальців і сфотографувати їх. Так, так, на металі. Візьміть, будь ласка, з собою все необхідне.

За кілька хвилин поліцейська машина промчала по місту і зупинилася біля воріт радіозаводу. Комісар Бергер і доктор Вендлер пройшли на завод. В просторих цехах уже зупинялися машини. Останні робітники виходили з воріт — сьогодні була субота і робочий день закінчувався о дванадцятій годині дня. Бергер і дактилограф доктор Вендлер попрямували в лабораторію № 1, де ще працювали професор Веге і доктор Гартунг. Усі інші відділи були вже закриті.

Комісар Бергер пояснив, що вони хочуть ще раз перевірити запасний вихід з фотокімнати. Професор Веге оддав їм ключі від другого відділу. У фотокімнаті Бергер почав докладно вивчати ручку дверей запасного виходу.

— Ось тут треба зняти всі відбитки пальців.

Доктор Вендлер, не гаючи гасу, почав працювати. Через пульверизатор він обприскав ручку спеціальною рідиною, почекав кілька хвилин, поки відбудеться процес проявлення, потім таким же способом наніс інший розчин. Поволі проявлялися папілярні лінії. Після цього Вендлер два-три рази сфотографував електронним фотоапаратом відбитки пальців.

Працівники карного розшуку попрощалися з обома вченими і поїхали у комісаріат.

Коли доктор Вендлер приніс проявлені знімки, комісар Бергер почав уважно розглядати їх через сильну лупу.

— Я так і думав! — вигукнув він. — Відбитки моїх пальців. Я оглядав двері — значить, відбитки моїх пальців мусять бути. Гансен твердить, що він також виходив через ці двері. Але його відбитків не видно. Думаю, що пташка в клітці! Ми звикли розшукувати злочинця по відбитках його пальців, а в даному випадку якраз усе навпаки, докторе! Саме відсутність відбитків допомагає нам викрити злочинця. Гансен відчиняв двері, але не тоді, коли була пожежа і він хотів іти в сховище, а раніше, причому він був у рукавичках.

Знову помчала по вулицях поліцейська машина.

Гансен тільки хотів узяти чемодан, щоб назавжди залишити свій дім, коли почув скрип автомобільних гальм біля будинку. Обережно підійшов до вікна і глянув крізь тюльові гардини на вулицю. В ту ж мить відскочив убік, наче його хльоснули батогом. Обличчя враз налилося кров’ю.

З машини вийшли чотири поліцейських і двоє в цивільному. Гансен дивився вниз, не маючи сил зрушити з місця. Комісар Бергер з двома поліцейськими зайшов у палісадник. Тоді до Гансена повернулися сили. Він кинувся до дверей, обережно відсунув засув, безшумно повернув ключ у замку і щодуху збіг сходами до чорного ходу. На бігу почув, як відчинилися парадні двері. Гансен гарячково натиснув на ручку дверей. Замкнено! Рясні краплі поту вкрили чоло. Куди тікати? На мить застиг, витяг з кишені пістолет, клацнув запобіжником. І раптом почув, як хтось стукає в двері його кімнати, торгає дверну ручку.

— Пташка вже вилетіла, — почув Гансен голос комісара Бергера. — Треба виламати двері.

У відповідь на ці слова забряжчав метал. Комісар Бергер перший вбіг у кімнату. Побачивши на столі чемодан з речами, зрозумів усе. Бергер помітив у попільничці не згаслий ще сигаретний недокурок.

— Хвилину тому Гансен був тут, — промовив комісар з досадою. — Він бачив, як ми під’їхали. Негайно обшукати будинок. Злочинець не міг далеко втекти!

Гансен чув, як по його кімнаті ходять люди. Його мозок працював гарячково, шукаючи виходу. “Вікно в прихожій!” — блискавкою майнула думка. Гансен збіг по сходах ще нижче.