Олесь Бердник - Вогняний вершник

За кілька днів УР повністю оволодів функціями свого нового тіла. Воно йому сподобалося — п’ятипалі руки дозволяли виконувати дуже тонку роботу, чого УР не вмів раніше, він тепер був сильніший і вищий. Крім того, йому було приємно, що зовні нічим не відрізняється від людини. Кілька днів він ходив до дітей без будь-якого покриття, а потім вирішив, що зміну треба довершити повністю. У каюті капітана УР знайшов сорочку, штани й черевики: все це прийшлося на нього.

Близнята дуже прив’язалися до нової подоби УРа. Вони не одпускали його з каюти і все намагалися втягти в свою безконечну гру. УР ніяк не міг збагнути, в чому суть їхнього вовтузіння, але дозволяв їм вилазити собі на голову, повзати по грудях. Він з подивом відзначив, як багато енергії витрачається маленькими людьми для неосмислених рухів.

УР згодом помітив, що діти різні, хоча й дуже схожі. Він одрізняв їх по запаху, по незначних відмінностях у забарвленні шкіри, очей, волосся. Того, що був трохи темніший і мав риси капітана, УР назвав ІКС. Того, що нагадував Лесю і мав блакитні очі, — ІГРЕК. Вони запам’ятали свої імена і радісно відгукувалися на них.

Минали місяці. Маленькі космонавти почали ходити, бігати. УР збагнув, що дітей треба вчити, що необхідно вкласти в їхню систему людську інформацію. Але як? Адже вони не вміють читати книг або проглядати фільми! Крім того, їм потрібна своя, цілком ЛЮДСЬКА програма.

УР згадав, що для майбутніх дітей на кораблі приготовлено цілий комплекс первісної шкільної інформації у вигляді фільмів, магнітних записів та стереокартинок. Він зв’язався з інформаторієм, проглянув фільмотеку, відібрав дещо з того, що здалося йому підходящим.

Змонтувавши в палаті стереопроектор, він запустив для близнят перший фільм: це був урок для дошкільнят. У просторі виникла постать жінки, яка щось говорила, приязно всміхаючись. Вона була юна і гарна, очі її сяяли блакиттю й ніжністю. Ікс та Ігрек, побачивши жінку, радісно загаласували й кинулися до неї. Але вони проникли крізь її постать, зіткнувшись з холодним пластиковим покриттям стереоекранів. Близнюки здивовано відступили, знову підійшли ближче. Гарна жінка, як і раніше, не виходила до них, вона перебувала в білому кубі.

Діти чомусь довго плакали, не хотіли навіть їсти, а УР стояв над ними, не розуміючи, чого їм треба. Він знову й знову вмикав фільм, але маленькі космонавти не хотіли дивитися на нього.

Та минуло кілька днів, і дітям забажалося ще раз поглянути на постать жінки, яка була хвилююча й рідна. Вони показали УРу на кінопроектор. Робот охоче ввімкнув апарат. На цей раз діти сиділи спокійно й дивилися на жінку. Вони уважно прислухалися до її слів. Вона вела їх лісами, степами, берегами рік. Вона показувала їм грайливих оленів і могутніх птахів у високому чистому небі. Перед ними з’являлися пінисті водоспади і величні верхів’я гір. Свої мандри жінка супроводжувала лаконічними фразами, які повторювалися, поглиблювалися, легко проникали в свідомість близнят.

Минав час. Діти починали повторювати багато слів, розуміти їх. Жінка проказувала маленьким учням назви предметів, істот, їхнє переплетіння у діяльності людей, у сукупності явищ, подій, випадків. Вони побачили велетенські міста й лабораторії, космодроми та стадіони, парки та ігрові майданчики з веселою дітворою, золоті пляжі над морями та тінисті ліси з щебетливими птахами.

Близнята почали розмовляти. Вони швидко оволодівали знанням, мовою, образною системою понять. УР кожного дня посилював інформаційний потік, відповідно до інструкцій, які були в педагогічній фільмотеці.

За кілька тижнів відносного часу УР випустив близнят з палати ізолятора і повів їх до кают-компанії, а потім — до головної каюти управління. Діти з подивом і захопленням дивилися на зоряне небо за ілюмінаторами, запитували:

— Урчику, а чому гарна тьотя показує нам води, ліси, гори, а тут лише зіроньки сяють?

— Вода і ліс на Землі, — пояснював УР. — Земля — це наша планета,

— А де вона, Урчику?

— Далеко, серед зірок. Гляньте сюди. Бачите жовту зірочку?

— Бачимо.

— Це наше Сонце. Воно має біля себе дев’ять планет і кілька десятків супутників тих планет. Наша Земля — третя від Сонця.

— А ми побачимо її коли-небудь?

— Побачите. Але не скоро.

— Чому?

— Спершу треба побувати на іншій планеті.

— На іншій землі?

— Так.

— Навіщо?

— Є таке завдання, його дали нам старші люди. Ви пізніше про все дізнаєтесь.