Олесь Бердник - Вогняний вершник

Кристалічний мозок УРа знемагав. Його атомні батареї були навантажені до краю, і контрольний енергорегулятор попереджав про небезпеку. Тоді УР рішуче вимкнувся з потоку інформації і ввів себе у алгоритм заспокоєння і зрівноваження.

— Пізніше розберуся, — сказав він. — А тепер знову погодую дітей…

Минали дні.

УР повністю оволодів обов’язками няньки. Він годував дітей, купав їх і навіть прав пелюшки. Всю цю премудрість він вичитав у бібліотеці.

Діти росли. Незабаром вони почали протестувати, коли УР загортав їх у пелюшки. Тоді робот дозволив їм повзати по ліжкові, а згодом і по підлозі. Годував їх УР у точно визначений час, але ніяк не міг привчити виділяти спрацьовані шлаки в певному ритмі й у суворо визначеному місці.

УР дивувався: майбутні космонавти, мислячі істоти, а не можуть засвоїти незначного умовного рефлексу.

Діти прагнули гратися з УРом, але, відчувши дотик холодних металевих кінцівок, репетували і сахалися під нього. Почуття невдоволення, невиконаної програми зароджувалося в надрах мозку робота, і він знову йшов до інформаторію, заглиблювався у вивчення парадоксального поняття любові.

Чому діти не люблять УРа? Адже він робить усе те, що робила для них Леся. Чому вони не йдуть до нього на руки? Може, тому, що в нього і в них різна температура тіла?

Він вивчив характеристики людського тіла. Його припущення підтвердилося. Температура людського організму в середньому рівнялася 36,5 градуса за Цельсієм, а його руки-маніпулятори мали температуру, залежну від довколишнього середовища. Отже, дотик робота дітям був неприємний. Крім того, УР збагнув, що є велика різниця між м’якою еластичною шкірою Лесі і його металевим покриттям.

УР вичитав у інформаторі! що любов залежала навіть від усіляких дрібних характеристик — кольору очей, форми тіла, експансивності, тембру голосу, характеру поведінки, не кажучи вже про узгодження смаків, вищої розумової інформації та поглядів на так звану істину.

Йому стало ясно, що діти не полюблять його, бо він завжди залишиться для них чужим і далеким. Якийсь потворний ящик на колесах, або “купа брухту”, як любили називати роботів у своїх книгах древні фантасти. Користуватися послугами УРа вони будуть, але ніколи не визнають його рівним собі.

Подумавши таке, робот спантеличено зупинив асоціативний потік мислення. Звідки в нього такі міркування? Чому? Він твердо пам’ятає, що в первісному алгоритмі таких тенденцій не закладено. Тоді це почалося від прощальної бесіди Лесі. Це все наробило химерне слово “любов”. І УР вже ніколи не заспокоїться, доки не вирішить загадки.

У його пам’яті зринули картини перших місяців польоту. Задумливе обличчя капітана, який сидить у кріслі, заплющивши очі. Вій слухає Лесю, і густі чорні вії Богдана тріпочуть. Вона читає вірш (УР пам’ятає, що Леся складала вірші сама і часто їх читала космонавтам). Той вірш був про любов. УР зберіг у пам’яті кожне слово, жест, інтонацію.

Коли згасають зорі -

Інші спалахують знову.

Хто їх запалює в небі?

Хто — крім любові?

Коли розлучаються друзі,

Не втішить ні ласка, ні слово.

Хто нову зустріч готує?

Хто — крім любові?

Все перетвориться в попіл,

В хвилі першооснови,

Лише навік невмирущі

Зерна любові…

Те ж саме! Таємниче, незбагненне поняття, яке не можна ототожнити з будь-яким алгоритмом. УР страшенно дивувався, як могли взагалі люди чого-небудь досягти, керуючись любов’ю. Адже найменший прорахунок у моделюванні процесу ядерної реакції або в обчисленнях курсу корабля приводить до катастрофічних наслідків. А в історії людства любов штовхала своїх апологетів та прихильників на такі безглузді рішення, які не могли б розшифрувати всі комп’ютери світу. І все-таки цивілізація існувала, розвивалася і сягнула космічних висот. Цілковитий ірраціоналізм!

Раптово у робота виник новий рефлекс: він почав думати про експериментальну перевірку поняття “любов”. У нього виникла програма: змінити свою форму і таким чином перевірити, чи зовнішній вигляд має значення в емоційній сфері маленьких людей.

Він щодня продовжував доглядати дітей, а у вільний час почав готуватися до зміни своєї зовнішності. УР перечитав усю інформацію, що стосувалася роботів — прадавніх і новітніх. Колись їм давали справді людську подобу, але пізніше відмовилися від цього, бо були випадки підміни людини автоматом, а це приводило до небажаних наслідків. Пізніше роботів створювали відповідно до конструктивних і функціональних потреб. Ось, наприклад, УР зовні — звичайнісінька коробка, і він не відчуває від цього якоїсь неповноцінності. Але тепер, коли справа стосується не його самого, а долі маленьких людей, треба зважитися на самостійну дію…