Олесь Бердник - Вогняний вершник

Дід замислено кивав борідкою, мугикав здивовано.

— Гм. А кажуть, що нема бога?!

— Якого бога? — збентежився я.

— А того, що на небі…

— Так я ж його не бачив!

— Все’дно, — зітхав дід. — Той світ бачив.

— То й що? Такий, як і цей. Тільки дерева інші. Палац гарніший. Люди веселі.

— Покійники, — не здавався дід. — Отже, той світ. Ти мені баки не забивай. Бог є! Так і знай!

— А коли є, чому ти бабі своїй коси вириваєш? — єхидно запитав я.

— Це к ділу не тулиться, — сердито огризнувся дід. — Бог одне, а баба інше…

Так ми дискутували кілька днів. Потім мене викликав Кравчина. Він був збентежений.

— Знаєш, келих теє, як його… химерний.

— А що я тобі казав?

— Ти не гарячкуй, не гарячкуй. Гм. І діло твоє з розтратою прояснюється. Не винен ти, здається. Я радий. Радий. Поїдеш до Києва, брате мій! Ось так. Там учені зацікавилися твоїм келихом. Доки ще діло не завершено, поїдеш під конвоєм. Не ображайся, закон — діло святе. Бувай. Коли що — не будь на мене в обиді! Я що? Тільки виконавець закону.

У травні мене привезли до Києва. В Лук’янівську тюрму до мене приїжджав якийсь сивий учений. Він привіз у скриньці келих. Попросив наглядача, щоб залишив нас на самоті. Дружньо усміхаючись, сказав:

— Голубе, вашому келиху ціни нема. Він — унікальне явище.

— Я дуже радий.

— Треба, щоб ви розповіли нам про нього все-все. Де, що, як? Бо, розумієте, дивні речі. Ми його свердлили, нагрівали, аналізували. Ніщо не бере. Свердла ламаються. Жодного знаку. Не боїться плазми в кільканадцять тисяч градусів. Спектроскоп не дає результату, ніби в келиху неземні елементи. І вага… Він нічого не важить.

— Як так?

— А так. І не витісняє воду. Це — чудо. Хто його зробив? Де? Поясніть нам. Лише ви можете це зробити.

— Я вже розповідав органам.

— Знаю, знаю, — з досадою одмахнувся вчений. — Якась казочка. Мене не цікавить ваше алібі. Я не працівник органів, і клянуся вам, жодного слова…

— Так я правду кажу, — сердито відповів йому я. — Навіщо мені брехати? Батько мені дав його. Покійний батько. І звелів, щоб я його зберіг, передав спадкоємцям. Поверніть келих мені. Тим більше що я не винен, мене незабаром випустять.

— Те, що ви не винні — чудово, — сухо сказав учений. — Проте келиха я вам не віддам. Він — незвичайна цінність для науки. Жаль, що ви не розумієте цього. Прощайте. Ви просто хвора людина. Може, згадаєте, де ви дістали цей келих, тоді поговоримо. А тепер вам треба лікуватися.

Ще було кілька розмов. Я гнув своє, вони — своє. Мені надокучило все це. Які вперті люди! Я просив слідчого, щоб він дізнався, де моя Галя. Він приніс адресу. Я щасливий, що доня моя жива. Рідна дитина! Що вона пережила? А все-таки не здалася! Перемогла. Козацького кореня. їй би келих! Щоб вона випила вина невмирущості. Я знаю, для неї келих не був би порожній.

Мене оглядали лікарі. Розпитували. Потім повезли до лікарні…

Над Києвом спадала ніч. Григір сидів з зошитом на березі.

Що це таке? Безумство? Казка? А що таке реальність? Хіба не є для сучасних учених критерієм істинності божевільність теорій? Якого ж ще більшого божевілля треба? Плетиво чаклунства і реальності! Як віднайти зв’язок між такими розрізненими частками? Де той Шерлок, який розгадає страшну загадку?

Келих? Звідки він? Ясна річ, що потойбічний світ — то рефлекс хворого мозку Курінного, голос підсвідомості людини, яка сама себе засудила за нікчемне, марно прожите життя. Але він насправді опинився, як казав той хлопець, у якомусь вихорі іншого виміру. А свідомість оформила дивний випадок ось у таку казочку про зустріч з ріднею. Тоді хто ж вручив йому келих?

Холодок пробіг по тілу Григора. Дивна історія. І страшна смерть. Викрадення Галі. Отже, хтось знає про келих. Знає про його важливе значення. Що це? Терафим далеких світів? Провідник космічних енергій? Каталізатор незвичайного?

Треба діяти! Ніщо не зупинить Григора. Почалася космічна ера. В життя входитимуть нові явища. Він спробує йти за однією з казкових ниточок. І неодмінно розв’яже вузли. А їх багато. Тисячі. Спокій, витримка і любов допоможуть.

Григір ішов покрученими вулицями Подолу, нікого не помічаючи. Зосередився, ніби тримав десь у серці чашу з вогняною рідиною. Сколихнешся — хлюпнуть бризки на живе тіло, завдадуть неймовірного болю.

Що чекає попереду?

Безодня. Туман. Ні шляху, ні обрію. Тільки неясні обриси. Йти наосліп. Лише віра, сподівання, інтуїція, любов. Може, вона врятує, виведе? Детектив і любов!